Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих українців. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації.
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Олександр Спасьонов
31-річний Олександр Спасьонов загинув у Тростянці на Сумщині. Олександр був партизаном. 11 березня 2022 року разом з іншими чоловіками він звільнив у місті будинок, який захопили російські військові. Того ж дня неподалік вулиці, де жив Олександр, його застрелив російський снайпер.
Сашко був уродженцем Тростянця. До повномасштабної війни працював машиністом пересувної електростанції відновного поїзда виробничого підрозділу «Сумська дирекція залізничних перевезень». На дозвіллі цікавився нумізматикою й колекціонував монети, а ще – незвичайні запальнички та сірники. Сашко захоплювався автомобілями, мотоциклами, дружина каже, що він був справжнісіньким «шумахером».
Після 24 лютого Олександр, чим міг, допомагав жителям Тростянецької громади. Доставляв харчі та речі для дітей у сусіднє село. Якось допомагав перевозити паралізованого чоловіка. Згодом приєднався до партизанів самоорганізованої територіальної оборони Тростянця. Самотужки дістав кулемет, бронежилет та гранату. Сашко патрулював район, де був розташований його дім. Передавав воїнам ЗСУ інформацію про пересування росіян.
«Мій Саша, без перебільшень, – справжній чоловік, який має велике добре серце, з яким не страшно навіть в такі жахливі часи, як війна. Він піклувався про всіх», – згадує дружина Валерія Спасьонова.
12 березня Валерія з сином та молодшим братом Олександра виконали його останнє прохання – виїхали «зеленим коридором» у безпечне місце. Із чоловіком Валерія так і не змогла попрощатися. Його тіло віддали матері лише після довгих вмовлянь 13 березня.
«Коли з’явилася перша можливість виїхати з окупованого міста «зеленим коридором», попри мої вмовляння і сльози, він не погодився їхати. Сказав, що не боягуз і місто не покине. У мого героя є продовження роду, за такими дітьми – майбутнє, я це знаю. І це мені дає сили жити далі», – каже Валерія.
В Олександра Спасьонова залишились дружина, син, батьки, бабуся та молодший брат.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
