Вбиті росією. Молодого Героя окупанти взяли у полон і розстріляли разом із побратимами…. Владислав Близнюк був уродженцем Київщини. 2020 року хлопець пішов на строкову військову службу. Вивчився на водія машини ППО. На початку 2024-го підписав контракт і перевівся у 3-тю окрему штурмову бригаду ЗСУ. А через 35 днів загинув. Він вважався зниклим безвісти 9 місяців…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Владислав Близнюк
Загиблі Захисники України: Владислав Близнюк
23-річний солдат Владислав Близнюк загинув 12 лютого 2024 року під Авдіївкою на Донеччині. Позиції захисників оточив російський спецназ. Їх захопили у полон, обеззброїли та розстріляли. Тіла окупанти забрали для обмінного фонду. Наступні 9 місяців боєць вважався зниклим безвісти.
Владислав був родом з міста Бровари Київської області. З дитинства захоплювався футболом – ходив у гурток, грав у вільний час. Після школи вступив до Київського коледжу будівництва, архітектури й дизайну, отримав диплом бакалавра за спеціальністю майстра монтажу вентиляційних систем. Планував отримати вищу освіту в університеті будівництва й архітектури. У 16 років почав підробляти – був кур’єром на «Новій пошті», за договором. Три роки працював старанно, мав позитивні відгуки від керівництва й колег. Згодом перейшов на офіційну ставку. Планував повернутися на роботу й після війни, але стати водієм великої машини, фури.
Владислав настільки любив машини, що мама вирішила йому зробити подарунок на 18-річчя – навчальні курси для отримання посвідчення водія. На власні кошти хлопець купив недорогу автівку, яку любив не лише водити, але й ремонтувати. На ній возив маму та сестру на море, у подорожі.
2020 року хлопець пішов на строкову військову службу. Вивчився на водія машини ППО. На початку 2024-го підписав контракт і перевівся у 3-тю окрему штурмову бригаду ЗСУ.
«Він був веселий, добросердний, любив спілкування. Дуже чутливий, останню сорочку з себе віддасть. Була у нього й дівчина, але стосунки до сімейних не дійшли. Друзів-приятелів вистачало. Ще любив різні комп’ютерні ігри, відео. Тваринок, людей, природу любив. Був гарно вихований. Загалом, звичайна добра дитина… Він був зовсім маленьким. Хотів заробляти, гарну машину, пригоди й подорожі. Навіть про родину чи щось суттєве ще не думав – він був лише на самому початку життєвого шляху… З моменту переведення у 3 ДШБ до моменту його загибелі минуло 35 днів. Його остання фраза була: «Ти що, думаєш ми тут всі не боїмося?» – розповіла мама Ганна Віталіївна
У жовтні 2024-го Владислава поховали з почестями в рідному місті.
Вдома на нього чекали мама та сестра.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
