Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих українців. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації.
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі. У кожного з них своя історія. Передчасно обірвана росією.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Андрій Максименко
Андрієві Максименку було 37 років. В окупованому Гостомелі він передавав дані ЗСУ про пересування ворожої техніки та мріяв виїхати з селища, аби вступити в Тероборону. 3 березня 2022 року з’явилася можливість евакуації. Андрій їхав разом із батьками та сусідом, їхнє авто обстріляли з російського блокпосту. Андрія поранили в голову, найімовірніше – снайпер. Вночі 4 березня він помер на руках у мами Олени. Загинув також сусід Максименків та дружина сусіда, яка їхала в іншому авто.
Андрій був уродженцем Гостомеля. Жив в Ірпені. 23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного вторгнення Росії, після роботи приїхав провідати тата й маму в Гостомелі. Вирішив того дня заночувати в батьківській хаті, а зранку в селищі вже був ворожий десант.
Андрій хотів записатися в Тероборону, але такої можливості в окупованому Гостомелі не було. Тоді він став надсилати українським військовим координати ворожої техніки.
«Коли сусіди запропонували спробувати виїхати з селища, Андрій дуже зрадів, казав, що тепер нарешті зможе записатися в Тероборону», – пригадала мама Андрія, Олена.
3 березня Андрій з батьками та сусідом виїхали з району Кимерка. Російські військові обстріляли автівку з блокпоста, що розміщувався неподалік поліклініки на вулиці Свято-Покровській. Андрій був за кермом, сусід, який також загинув, сидів позаду.
Пораненого Андрія батьки віднесли у двір неподалік місця трагедії.
«Нас прихистила сім’я Валерія Савченка, за що ми їм дуже вдячні. Та врятувати Андрія вже не змогли. Вночі у нього зупинилося серце», – розповіла Олена, мама загиблого.
Андрій з дитинства любив малювати. Мама пригадує, що часто купувала йому олівці, альбоми. Хоча чоловік закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (фізико-математичний факультет), але за фахом не працював. У виборі професії перемогло хобі – малювання. Андрій закінчив відповідні курси й став дизайнером.
«Андрій був товариським, дружив з усіма. На роботі у них була команда – грали разом у футбол. Любив ходити в гори. Займався спортом. Грав «Що? Де? Коли?». Дуже багато читав – у нього така велика бібліотека! Андрій грав на гітарі, співав. Багато вмів зробити власноруч, допомагав по господарству. Він взагалі був нашим із батьком помічником. Андрій був найкращим сином», – сказала мама.
Спершу батько з допомогою сусідів поховав сина в своєму дворі. Після звільнення Гостомеля чоловіка поховали на кладовищі.
В Андрія Максименка залишилися батьки, мамі – 75, а татові – 76 років.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
