Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих українців. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації.
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Володимир Вакуленко
Українського письменника та громадського діяча Володимира Вакуленка російські військові вбили під час окупації села Капітолівка Ізюмського району. Володимира викрали в березні 2022-го, і лише 28 листопада стало відомо, що ДНК-експертиза підтвердила його загибель. З’ясувалось, що в могилі під номером 319 на стихійному кладовищі в Ізюмському лісі був саме Володимир Вакуленко.
«Володимир був непересічною особистістю, – написала знайома письменника Юлія Какуля-Данилюк. – Його мало хто розумів у селі, мало хто підтримував. На жаль. Він був чесним та відкритим, максималістом в усьому, і цього ж вимагав від інших. Тепер, сподіваюся, багато хто задумається, чому він так прискіпливо вимагав в магазинах українську мову».
Юлія пригадала, що Вакуленко критикував усе, що стосувалося бодай чогось російського чи радянського. «Він знав, хто наш ворог, він постійно попереджав…», – розповіла вона.
Володимир Вакуленко народився 1 липня 1972-го. Він був громадським діячем та учасником Революції Гідності. 18 лютого 2014-го отримав поранення під час сутички в Маріїнському парку. Володимир – автор 13 книг, серед яких – збірки дитячих віршів «Сонечкова сім’я» і «Татусева книга».
«Останні кілька років він присвятив прибиранню території на в’їзді в село – все вичищав, вирубував хміль та порослі дерева, – пригадала Юлія. – Намагався знайти помічників серед односельців, та відгукнулися лише кілька чоловік. А він все довів до кінця – розчистив і посадив сад, яким безмежно пишався. Сад, до речі, уцілів, тож лишив по собі Володя добру пам’ять… Мріяв ще розписати стіну позаду саду, зобразити там герб села. А ще він постійно прибирав у лісі, куди часто ходив з сином Віталіком. Збирав та закопував пляшки, сміття, закликав до цього односельців, але…»
Володимир організовував видавництво книг для незрячих дітей, був одним із авторів Вікіпедії – за словами Юлії, він перекладав українською мовою історії різних країн, займався перекладами статей про нумізматику, якою страшенно захоплювався… Часто робив подарунки сільській бібліотеці: приносив книги, журнали, диски.
«А ще він був дуже свободолюбивим. «Я ніколи не буду рабом!» – говорив постійно. І коли я підколола його, що викурюючи в день по пачці сигарет, він є рабом тютюновиробників, то відразу затявся, що покине палити. І покинув…», – розповіла Юлія.
З початком повномасштабної війни Володимир став волонтером і допомагав українським захисникам, шукаючи та купуючи необхідне для них. У березні 2022-го Вакуленко опублікував допис, в якому трохи описував своє життя у той період: «На вулиці в моїй місцевості чотири житлові будинки – як не було. А просто вирва і в крупу цегла. На щастя, люди були в бомбосховищі. Ялинки в центральному парку, як хтось обскубав, деякі просто повиривало. Собаки перелякані страшенно – виють, гавкають при кожному різкому звуку. З позитивів – весняні пташки співають, отже буде все добре».
Того дня Володимир розповів, що купив захисникам цигарки, знайшовши єдину крамницю, що працювала, а його сусіди зібрали марлі – «хлопцям на бинти віднесу». Один із останніх дописів письменник завершив словами: «Наразі все, тримаймося. Все буде Україна! Ми переможемо!»
За словами парамедикині та знайомої загиблого Катерини Галушки, Володимиру ще до повномасштабної війни погрожували місцеві, які мали проросійські погляди. «Росіяни навряд знали його – друзі вважають, що письменника здали односельчани», – сказала Катерина.
Подруга Юлія пригадує, як Володимир казав: «Як мене не стане, то захочуть ще моїм ім’ям або школу, або вулицю назвати. Але я цього не хочу. Бо то буде нещиро – я ж знаю, що всі про мене думають».
У Володимира Вакуленка залишилися двоє синів від першого і другого шлюбів. Старший, Владислав, народився у 1995 році. Молодший, Віталій, у 2008. Віталій має інвалідність, Володимир Вакуленко займався його вихованням самотужки.
Допомогти родині Володимира Вакуленка можна за номером картки його мами:
Олена Ігнатенко 5167 8032 1361 5029
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
