18 жовтня – річниця запуску Каховської ГЕС. Цього дня у 1955 році було введено в експлуатацію перший гідровузол. Сьогодні немає ні ГЕС, ні Каховського водосховища, а Нова Каховка окупована росіянами. У матеріалі нижче – заява «Укргідроенерго» і історія Каховської ГЕС.
18 жовтня – річниця запуску Каховської ГЕС
В «Укргідроенерго» нагадали, що 18 жовтня 1955 року на Каховській ГЕС було введено в експлуатацію перший гідроагрегат, передають «Новини України – НСН».
Зазначається, що ця станція стала одним із ключових енергообʼєктів забезпечення електроенергією південних областей України та сприяла розвитку аграрного сектору й водозабезпечення регіону через створення Каховського водосховища.
Сьогодні ми згадуємо цю важливу віху в історії нашої енергетики, розуміючи всю трагедію руйнування ГЕС російськими окупантами. Проте наша віра в майбутнє сильніша за будь-яку зброю — Каховський гідровузол буде відбудовано після деокупації, і його роль в енергетичній безпеці України буде відновлено, – кажуть в «Укргідроенерго»
Нижче – матеріал Наталії Лебідь, оприлюднений Центром політичного консалтингу. У ньому – історія створення Каховської ГЕС, архівні фото, цікаві факти.
Каховська ГЕС: історія та трагедія споруди
Каховська ГЕС – одна з «будівель комунізму», або «великих будівництв сталінської епохи». Так ще за життя Сталіна називали серію радянських мегапроєктів електростанцій, каналів та інших промислових та сільськогосподарських споруд. Їх будували у 1940–1950-ті — часто із застосуванням примусової праці.
Великі гідроелектростанції в СРСР почали зводити у 1920-ті у зв’язку з планом ГОЕЛРО та індустріалізацією: промисловості потрібна була енергія. У 1948 року будівництва підштовхнула програма «наукового регулювання природи» — «Сталінський план перетворення природи». Він включав у тому числі зміну клімату та зрошення величезних площ з каналів та водосховищ. Проєкт був розрахований на період 1949-1965 років. Після смерті Сталіна план згорнули, але будівництво ГЕС продовжувалося.
В результаті з кінця 1920-х по середину 1970-х на Нижньому Дніпрі звели каскад із шести водоймищ з гідроелектростанціями: до Другої світової війни Дніпрогес (1941-го та 1943-го її двічі підривали, про це — нижче), потім — Каховську , Кременчуцьку, Канівську, Київську та Дніпродзержинську (нині Середньодніпровська) станції. Найбільша станція Дніпровського каскаду, Дніпрогес – заввишки 60 метрів. Висота греблі Каховської ГЕС – 30 метрів.
Під час будівництва Каховської ГЕС працювало близько 12 тисяч осіб — і на відміну від інших великих будівництв (зокрема Дніпрогесу), там не використали працю ув’язнених. Постанову про будівництво випустили 20 вересня 1950 року. Проєкт включав зведення Каховського гідровузла (у тому числі будівлі ГЕС з монтажним майданчиком та машинним залом, греблі та однокамерного судноплавного шлюзу), а також Південно-Українського та Північно-Кримського каналів — і вже 1951 року, коли до завершення проєкту залишалося два десятки років, всі три об’єкти вказали на марці із серії «Великі будівництва комунізму».
«Будівництва комунізму» найрадикальнішим чином впливали на ландшафт. Коли восени 1955 та навесні 1956 року заповнювали водосховище Каховської ГЕС, затопили історичну місцевість Великого Лугу, пов’язану з історією Запорізької Січі та давні кургани. Дані про затоплені села різняться — у різних джерелах зазначено від 27 до 90 населених пунктів.
Панорама будівництва Каховської ГЕС. Херсонська обл., 20 серпня 1954 року. Джерело цієї та інших фотографій: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів України.
Під водою опинилося 257 тисяч гектарів дніпровських плавнів — заплавних островів із родючими ґрунтами та городами. Попередньо звідти вивезли ліс. Загинуло багато диких тварин: не всі встигали врятуватися від води, а деяких, наприклад, вовків, навмисно відстрілювали.
Людей із затоплених сіл переселяли в нові будинки неподалік — для них одночасно з ГЕС збудували 1063 будинки. Ось що про це згадував український письменник та режисер Олександр Довженко, який побував на будівництві перед затопленням водосховища:
«Жодної роз’яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили у двори, обмірювали, записували та кожному індивідуально повідомляли про затоплення та необхідність переселитися нагору. Більше того, усім, хто не встиг переселитися у певний термін, заявляли: «Якщо до такого числа не переїдеш, попереджаємо — ламатимемо будинок бульдозером незалежно від того, чи живеш ти в ньому чи ні». Люди змушені були підкоритися», – писав Довженко
Довженко присвятив затопленню сіл сценарій фільму «Поема про море». 1958 року, через два роки після його смерті, картину зняла і випустила його дружина Юлія Солнцева. Ще через рік, 1959-го, Каховську ГЕС ввели в експлуатацію.
Хто вигадав ансамбль Каховської ГЕС
Історія Каховської ГЕС тісно пов’язана з будівництвом Дніпрогесу: у їхньому створенні брали участь одні й ті самі організації та люди. І перше, і друге зводило «Дніпробуд» — одне з найбільших будівельних підприємств СРСР, яке спеціалізувалося на гідроелектростанціях та інших промислових об’єктах.
Укладання перших кубометрів бетону в 4-й блок днища шлюзу Каховської ГЕС. м. Нова Каховка Херсонської обл., 30 березня 1953 р.
Обидві гідроелектростанції прямо чи опосередковано пов’язані зі знаменитими архітекторами-конструктивістами братами Весніними. Усі три Весніна — Олександр, Леонід та Віктор — працювали над проєктом Дніпрогесу (і вважали його одним із найвдаліших у кар’єрі). Середній брат Віктор був наставником і викладачем Георгія Орлова, майбутнього головного архітектора Каховської ГЕС.
З 1944 року Орлов був головним архітектором «Дніпробуду» та відновлював Дніпрогес від наслідків Другої світової війни. Станцію за час бойових дій руйнували двічі: 1941 року її під час відступу підірвав 157 полк НКВС — за різними підрахунками, при цьому загинуло від 20 до 100 тисяч радянських військових та цивільних; потім нацистські війська 1943 року знищили машинний зал під час відступу.
Ще одна важлива постать у проєкті Каховської ГЕС — Петро Непорожній, який обіймав посаду головного інженера під час будівництва станції. Завдяки його рішенням комплекс отримав безліч унікальних особливостей: наприклад, тут уперше у світі між шлюзом та ГЕС збудували земляну греблю на мулистих відкладах, які зазвичай намагаються не використовувати для будівництва гідроспоруд. ГЕС включала шість гідроагрегатів та забезпечувала електроенергією південь України — виробляла 1420 мільйонів кіловат-годин електроенергії на рік.
26 червня 2000 року Каховській гідроелектростанції надали ім’я Непорожнього — на фасаді встановили пам’ятну табличку з його портретом. Також на честь нього названо найбільшу в Росії Саяно-Шушенську ГЕС і дві вулиці в російських містах: Тольятті та Москві. Причому московська назва з’явилася нещодавно — 21 лютого 2023 року, тобто через рік після того, як російські війська окупували Каховську ГЕС і прилеглі території Херсонської області.
Група будівельників Каховської ГЕС. Херсонська обл., квітень 1955 р.
Про архітектуру Каховської ГЕС
Шлюзи, ГЕС та насосні станції рідко відрізняються виразною архітектурою — і найчастіше вражають масштабом, а не декором та композицією. Однак архітектура гідровузлів у СРСР була винятком. У сталінський час на шлюзах і каналах будували вежі зі шпилями, скульптурами та масивними арками, а машинні зали нерідко прикрашали різним декором — у зруйнованому турбінному відділенні ГЕС стеля була декорована кесонами.
Затвори однокамерного шлюзу з боку Дніпра обрамлені гігантською «тріумфальною аркою», а виїзд зі шлюзу позначений «ворітами» із двома симетричними вежами. Така велика увага до архітектури каналів була пов’язана з тим, що через шлюз проходили судна — у випадку з Каховською ГЕС першим був буксир «Комуніст» 1955 року.
Як і сама гребля, що завдовжки досягала 447 метрів, ця частина станції стала одним із головних архітектурних символів міста — арка часто потрапляла на фотографії та туристичні листівки. У 2013 році український Мінкульт надав ансамблю та окремим елементам ГЕС статус пам’яток регіонального значення (за радянських часів у будівлі не було охоронного статусу, вона була надто новою).
Як зазначає у статті для порталу «Заборона» український краєзнавець Семен Широчин, у Радянській Україні нові міста зазвичай з’являлися поряд із ГЕС, місцями видобутку корисних копалин та АЕС. Найвідомішими стали міста біля атомних електростанцій: Славутич (1988), Прип’ять (1974), Енергодар (1970) та Вараш (колишній Кузнецовськ, 1973). При цьому на Дніпровському каскаді ГЕС будівництво більшості станцій спричинило не створення нових, а розширення існуючих міст. Винятком на цій ділянці Дніпра стали Світловодськ (він був заснований як селище будівельників при Кременчуцькій ГЕС) та Нова Каховка.
Місто-супутник для будівельників та працівників гідровузла зводили при Каховській ГЕС одночасно зі станцією. Під будівництво визначили територію села Ключове. Роботи почалися 1951-го, і до 1955 року більшість ансамблю вже було закінчено.
Вид шлюзу Каховської ГЕС. м. Нова Каховка Херсонської обл., вересень 1959 р.
На відміну від інших «будівель століття» тут не було тимчасових бараків — робітників селили у нових збірних дерев’яних одноповерхових будинках. Але жити перші роки на будівництві було важко: у листах будівельники скаржилися, що в соцмістечко не проводять каналізацію, житла не вистачає, а ясла переповнені.
Генплан міста розробляли архітектори Антон Маторін та Віра Монтлевич. Він належить до типу лінійних міст із суворим зонуванням: уздовж берега Дніпра простягся парк із літніми будиночками та естрадою, потім — проспект Сталіна (згодом — Дніпровський проспект), забудований багатоквартирними будинками, а за ними — приватний сектор. Надалі місто росло новими районами та виробництвами, але початкову структуру зберегло.
Оскільки Нову Каховку зводили у стислий термін, використовували стандартні архітектурні проекти. Більшість житлової забудови – це 2-3-поверхові типові будівлі. Фасади 200 будівель оздобили орнаментами. Їх створили художники-бойчукісти Григорій Довженко та Олександр Мізін. У ХХІ столітті їхні твори почали називати «кам’яними вишиванками» — їхні орнаменти справді натхненні вишивками на рушниках Середньої Наддніпрянщини. З 2016 року з ініціативи місцевого архітектора та дослідниці Тетяни Євсєєвої у Новій Каховці діяв волонтерський рух, який відновлював ці панно.
Інша помітна деталь архітектури Нової Каховки – водні мотиви. Ліхтарні стовпи на міській пристані нагадують силует ростральних колон, а колонада літнього театру за проектом радянського архітектора Георгія Зеньковича прикрашена медальйонами з елементами гідровузла: турбінними спорудами, аркою шлюзу та водоскидом.
Одна з найпомітніших будівель Нової Каховки – неокласичний палац культури за проєктом Самуїла Вайнштейна, Миколи Коломійця та Мусія Катерноги. Як і інші будівлі у місті, ДК збудовано за типовим проектом, а індивідуальність йому надає декор: у вестибюлі викладено мозаїчну підлогу, стилізовану під традиційний український килим, а різнокольоровий орнамент черепиці на даху нагадує покрівлю на Резиденції митрополитів у Чернівцях.
Загальний вид центральної частини м. Нова Каховка. Херсонська обл., 1956 р.
Саме на тлі ДК 6 червня «вріо губернатора» регіону Володимир Сальдо записував відео, в якому говорив, що «люди спокійно рухаються вулицями», а у місті «працюють автозаправки» та «деякі магазини». Вода при цьому переливалася через вікна першого поверху будівлі, біля неї плавали лебеді.
Чого чекали від цієї ГЕС
На Каховську ГЕС та її шлюз покладали великі надії. «Зведення гідроелектростанцій на Дніпрі мало втричі скоротити шлях від Чорного до Балтійського моря порівняно з шляхом через Гібралтар» — йдеться у фільмі «Електрифікація СРСР». Каховська ГЕС, за словами диктора, мала створити «величезну іригаційну систему», яка б дозволила «оросити багато гектарів посушливих земель».
У статті «Відповідь українських колгоспників» у журналі «Праця» за 24 вересня 1951 року йдеться, що будівництво Каховської ГЕС та Южно-Українського каналу «відкриває нові радісні перспективи розвитку Херсонщини».
Виростуть нові промислові підприємства та робочі селища. Зрошені землі старої Таврії даватимуть високі та стійкі врожаї бавовни та пшениці. Сотні тисяч голів молочної худоби та тонкорунних овець пастимуться на соковитих пасовищах. Нижньодніпровські піски за кілька років покриються прекрасними садами та виноградниками. Нові лісозахисні смуги перегородять шлях суховіям. Енергія Каховської гідроелектростанції почне рухати електротрактори, набагато полегшить усі трудомісткі сільськогосподарські роботи», – йшлося у статті.
Каховський гідровузол справді забезпечив електроенергією та питною водою весь південний схід України. Шлюзи ГЕС забезпечували навігацію від Херсона до Запоріжжя, проте до Балтійського моря судна не ходили. У XXI столітті, ще до повномасштабної війни, шлюз перебував у критичному стані, черги із судів розтягувалися, кожному доводилося чекати до 16 години.
ГЕС під час окупації та після 6 червня
24 лютого 2022 року електростанцію захопили російські війська – відтоді її контролювали окупаційні сили. Служба безпеки України встановила, що заступник командувача Чорноморського флоту РФ з матеріально-технічного забезпечення генерал-майор Михайло Ясніков та командувач 11-ї окремої інженерної бригади полковник Дмитро Марков наказали захопити адміністративні будівлі та будівлі Каховської ГЕС та взяти в заручники персонал. 16 березня 2022 року Росгвардія відзвітувала про захоплення станції. Військові підрозділи, як стверджувалося у повідомленні, «забезпечують охорону та безпеку ГЕС, працівники станції поступово повертаються на свої місця».
Про майбутній підрив дамби говорили щонайменше з осені 2022 року. 20 жовтня Володимир Зеленський заявив, що російська сторона замінувала греблю та обладнання ГЕС, щоб «здійснити теракт та звинуватити в цьому Україну».
11 листопада 2022 року під час відходу російські війська підірвали на греблі ділянки автомобільної та залізниці — через станцію проходить автомагістраль М14, яка вела від Новоазовська до Одеси. При цьому сама гребля зазнала деяких пошкоджень: на місці вибуху протікала вода, що було добре видно на супутникових знімках. Рівень води в Каховському водосховищі опустився до найнижчого за три десятиліття — як повідомляла окупаційна влада, воду скинули «для мінімізації наслідків» атак з боку ЗСУ.
Загальний вид площі біля річкового вокзалу у м. Херсоні. 1960-і роки.
6 червня гребля була зруйнована російськими окупантами. Вода безконтрольно потекла вниз за течією, разом із нею до Дніпра потрапило 150 тонн машинного масла.
Внаслідок катастрофи затопило близько десяти тисяч гектарів сільськогосподарських земель на правому березі Дніпра, у кілька разів більше – на лівому березі. Від розливу постраждали флора та фауна регіону. Без джерела води залишилося 94% зрошувальних систем у Херсонській, 74% — у Запорізькій та 30% — у Дніпропетровській областях.
За даними українського Мінкульту, постраждали десятки пам’яток культури національного значення.
Раніше ми повідомляли: Найбільший православний храм України перейшов до ПЦУ – за нього розпочалися бої (відео)
