Як і куди можуть наступати армії рф і України на півдні і які шанси на успіх

Збройні сили України планомірно руйнують ракетними ударами обидва мости через Дніпро на території Херсонської області, що окупована російськими військами.

Меседж очевидний – перспектива залишитися без постачання для російського угруповання на правому березі Дніпра стає дедалі очевиднішою, що загрожує катастрофою у разі різкої активізації бойових дій на цій ділянці фронту.

Але з боку російського командування не видно ознак готовності відійти на відносно безпечний лівий берег Дніпра. Були лише окремі непідтверджені повідомлення про передислокацію штабів у тил, ближче до Криму, але, за всіма ознаками, російська армія лише нарощує свою чисельність на правобережжі, перекидаючи туди сили з Донбасу.

На початку-всередині серпня посилилися артилерійські перестрілки по всій лінії південного фронту, але спроб серйозного просування жодна зі сторін не робила.

Ще одна реальність останніх днів – вибухи та пожежі в анексованому Криму, який донедавна вважався тихою гаванню і куди їздили у літню відпустку тисячі російських туристів.

Південний фронт: що він собою являє

Протяжність лінії фронту від Херсона до Донецька по прямій – близько 400 кілометрів, а з урахуванням вигинів – не менше 500. Місцевість – переважно рівнинна й безлісова. Є природна водна перешкода – річка Дніпро у нижній течії.

Територію на південь від Дніпра на його лівому березі захопили російські війська. Але передові їхні частини – херсонське й так зване криворізьке угруповання – розташувалися на правому березі. Їхню логістику забезпечують два мости – Антонівський автомобільний та Антонівський залізничний.

Усі ці мости дуже пошкоджені українською артилерією, яка використовує американські системи “Хаймарс”, і навряд чи придатні для перекидання важкої техніки та транспорту з боєприпасами.

Антонівський міст після обстрілів ЗСУ

Між Херсоном і Каховським водосховищем з півночі на південь протікає притока Дніпра, річка Інгулець. Через цю річку на окупованій російськими військами території є лише один міст у селі Дар’ївка, який українська артилерія також розбила.

Українська армія утримує невеликий плацдарм на лівому березі річки Інгулець, на південь від села Давидів Брід.

Складнощі оборони

Якщо утримувати кілометрову ділянку силами хоча б неповної роти у кількості 100 людей, для фронту від Херсона до Донецька необхідно 50 тисяч солдатів – і це лише рахуючи бойові підрозділи на передній лінії.

За мірками Другої світової війни, тримати оборону на такому фронті такими силами неможливо.

Наприклад, німецька група армій “Південна Україна”, що діяла у 1944 році на дещо іншій, але схожій за протяжністю ділянці фронту, налічувала три загальновійськові армії та безліч допоміжних підрозділів – цифри відрізняються, але було щонайменше пів мільйона.

Червона армія мала ще більше. Угруповання вермахту там у підсумку розгромили.

Сучасні війни ведуть інакше – завдяки розвиненим засобам розвідки та потужним засобам вогневого ураження немає потреби утримувати великими силами кожну ділянку лінії зіткнення. Є зони, що перебувають під контролем однієї зі сторін, і є так звані сірі зони, де немає військ, але й зайняти їх не можна, бо одразу ж накриє ворожа артилерія та авіація. Там, де ймовірність удару супротивника найвища, формують укріпрайони, туди стягують додаткові сили.

Але степ є степ, і, як кажуть, сто доріг – усі твої. Якщо проґавити прорив супротивника навіть невеликими силами на будь-якій ділянці, буде біда.

Танки і мобільна артилерія за підтримки піхоти швидко придушать осередки опору, розгорнуться у фланги й почнуть трощити лінію оборони, а в утворену діру ринуть інші частини, нарощуючи тактичний успіх.

А можна й у халепу потрапити – надихнувшись ілюзорним успіхом, кинути найкращі сили на прорив і бездарно покласти їх під ударами літаків, ПТРК та ракетних систем супротивника.

Південна Україна – це безкраї степи, будь-яка помилка може дорого коштувати.

Україна попереджає про швидке загострення

Найближчим часом очікують гострих подій по всьому фронту, заявив в ефірі телемарафону представник пресслужби Головного управління розвідки міноборони України Андрій Юсов.

За його словами, “серпень та вересень будуть надзвичайно важливими місяцями” для подальшого розвитку подій.

“Про відступ сьогодні й про те, що Росія відведе свої війська з території України, зараз вони [росіяни] говорити не готові, але Україна звільнятиме всі свої території”, – сказав Юсов.

Приблизно з середини весни, коли зрозуміли, що російський бліцкриг в Україні не вдався, в українському публічному просторі лунають обіцянки організувати контрнаступ і почати саме з півдня, з Херсона.

Словесні погрози – це одне, а от удари по мостах разом із нарощуванням сил на ключових напрямках – це вже не просто слова.

Які сценарії розвитку подій на півдні України можливі протягом найближчих місяців і які з них найімовірніші?

Спроба перемогти швидко

Росія може піти у превентивний наступ зі східної та західної сторін Каховського водосховища – праворуч у напрямку Запоріжжя, ліворуч – на Кривий Ріг та Нікополь, а також в обхід Миколаєва з півночі з метою його оточення та захоплення.

Для реалізації такого амбітного плану як захоплення Кривого Рогу і Запоріжжя немає передумов, але, якщо пощастить, росіянам вдасться відтіснити українців на 90-100 км від мосту на Новокаховській ГЕС (до Антонівського та Дар’ївського мостів українська артилерія все одно дістане з Миколаєва), забезпечити його недосяжність для атак “Хаймарсами” та усунути загрозу повної блокади херсонського та криворізького угруповань.

Україна може завдати відвертальних та головних ударів на південному та південно-східному напрямку, зокрема, з плацдарму на лівому березі річки Інгулець під Давидовим Бродом з метою виходу до правого берега Дніпра.

У разі успіху вдасться розсікти російське угруповання на дві частини та блокувати його, оскільки мости через Дніпро вже практично виведені з ладу, а всі можливі понтонні чи поромні переправи опиняються у зоні досяжності української артилерії.

Обидва сценарії – жахливі для однієї зі сторін, але малоймовірні. Головне питання – чи мають Росія й Україна сили й засоби для проведення великої наступальної операції.

Російське командування перекинуло тисячі бійців та сотні одиниць військової техніки з Донбасу на південний фронт, під Херсон.

Радник голови офісу президента України Олексій Арестович оцінював чисельність російських військ, зосереджених на півдні України, приблизно у 30 батальйонно-тактичних груп (БТГ) – понад 20 тисяч солдатів. Навіть якщо Арестович помиляється у менший бік, це досить багато, тим більше, що БТГ – це бойові підрозділи, тиловиків треба рахувати окремо. Але річ не в тому.

По-перше, Україна має солдатів не менше, а більше, ніж Росія залучила до так званої спецоперації. Наскільки вони підготовлені, мотивовані та забезпечені – окреме питання, яке можна поставити як українським, так і російським генералам, і отримати одну відповідь – мовляв, із цим все чудово.

По-друге, для наступу потрібно зібрати сили в кулак, але в умовах сучасної війни непомітно це зробити не вийде – супротивник зміцнить небезпечний напрямок і завдасть попереджувального вогневого удару по скупченнях техніки та особового складу.

По-третє, для великого наступу, що передбачає швидке просування вглиб території супротивника на десятки кілометрів, необхідно мати у вільному розпорядженні дуже багато техніки – засобів ППО, артилерії, танків й бронемашин, авіації, засобів радіоелектронної боротьби та багато іншого.

І не просто мати, а мати із запасом, з урахуванням неминучих втрат.

До того ж треба забезпечити безперебійне постачання боєприпасів та інших засобів. Якщо ситуація розвиватиметься стрімко, то у питанні постачання російська армія опиниться у гіршому становищі через пошкоджені мости через Дніпро та Інгулець.

ЗСУ немає досвіду проведення великих наступальних операцій. Російські збройні сили мають, але проти відносно слабких супротивників – чеченських сепаратистів, грузинської армії, сирійської опозиції Асада.

А у зіткненні з таким сильним противником, як українська армія, російські війська показали себе непереконливо.

Крім того, обидві сторони усвідомлюють, наскільки високою є ціна помилки при проведенні такої операції. В умовах степів південної України воєнна ситуація може змінюватися стрімко й безповоротно.

Спроба перемогти повільно

Інший сценарій передбачає відмову сторін від проведення блискавичних наступальних операцій на користь повільного вгризання в оборону супротивника.

При цьому цілі першого сценарію залишаються ті ж самі – українська армія загрожуватиме оперативним оточенням російським угрупованням у Херсоні та на захід від Каховського водосховища, російська – перехопленням ініціативи з виходом до Кривого Рогу та Запоріжжя.

Складність полягає у тому, що прогризти лінію оборони противника через пів року після початку війни – дуже важко і загрожує величезними втратами. Обидві сторони встигли добре окопатися й зібрати сили реагування у глибині оборони.

Такий в’ялий розвиток подій сприятиме російській армії у розв’язанні логістичних проблем – навіть якщо не вдасться організувати стабільні понтонні та поромні переправи на правий берег Дніпра, вона зможе забезпечити постачання херсонському угрупованню повітряним шляхом.

Натомість українська армія зможе робити те, що у неї добре виходить – громити російські тили та лінії постачання.

Удари по Криму

Крим – основна база постачання всього російського угруповання на півдні України. Про розміри складів, розміщених на анексованому півострові, наочно свідчить випадок з підривом арсеналу під Джанкоєм: вибухи боєприпасів там тривали цілу добу.

Крім складів у Криму дислоковані військові бази та левова частка авіації, залученої російською армією до так званої спецоперації.

Чому вибухає в Криму

Офіційного підтвердження постачання Києву далекобійних американських ракет ATACMS, здатних дістати до будь-якої точки півострова, включно з Кримським мостом, поки що немає.

Але поява українських БПЛА над Кримом і робота по них російських зеніток почали відбуватися регулярно.

Висновок просто напрошується – жертвуючи дешевими безпілотниками, українці намагаються розкрити російську систему ППО. І, мабуть, недарма.