Чи варто святкувати Новий Рік і Різдво під час війни та прикрашати ялинки?

У мережах з цього приводу точаться запеклі дискусії. Думки українців розділилися. Хтось вважає, що будь-які свята під час війни – це наруга над загиблими, що краще кожну зайву копієчку відправляти ЗСУ або віддавати нужденним. А хтось закликає не відмовляти собі у маленьких радощах навіть у такі важкі часи, адже життя триває, і саме право на життя та щастя виборюють на фронті наші воїни.

ННС пропонує дізнатися, що думають з даного приводу дві українські жінки – психолог Анна Фесенко та письменниця Ольга Саліпа, яка втратила на фронті чоловіка.

Анна Фесенко: «Не варто відкладати життя, адже післявоєнний період теж буде важким»

На жаль, у зв’язку з війною багато наших співвітчизників живуть за сценаріями відкладеного життя та самозаборон. Так, для цього у всіх є суттєві причини, та й загальний емоційний фон українців цьому цілком сприяє. Багато хто вважає: “Зараз не на часі, а от закінчиться війна — і буде більше можливостей”, “У людей таке горе, а я буду святкувати?”.Подібні думки й переконання людина вважає нормою. Супутники таких сценаріїв — почуття тривоги, провини, самокритика, осуд інших людей, які собі дозволяють те, що ми собі заборонили, – каже Анна Фесенко у матеріалі для сайту TOCHKA.NET.

При відкладеному житті людина немов би зависає на тривалий час в періоді очікування. Вона вважає, що повноцінне життя можливе тільки у майбутньому, після настання певних подій, і зараз вона не має на нього права.

Це виживання в умовах як реальних перепон, так і самозаборон. Це жертовна відмова від святкувань, розваг чи інших дій, що сприяють емоційному підйому — задоволенню, радості, все заради мети коли-небудь змінити життя на краще.

Зараз всі ми чекаємо на перемогу України і вважаємо, що справжнє, повноцінне життя можливе лише потім, а нині нам потрібно жити в іншому режимі. Але також ми маємо розуміти, що ставку на це робити не варто, оскільки буде ще післявоєнний період із певними викликами для нас. Життя вже ніколи не буде таким, як раніше, і ми маємо вчитися жити по-новому. І розуміти, що нове життя за певного світогляду, здобутих навичок і набутої мудрості може бути кращим за колишнє, – каже психолог.

Анна Фесенко пояснює, що людина свідомо відмовляється від основних аспектів здорового життя — радості та інших приємних емоцій, без яких наше життя в умовах постійного стресу стає ще тяжчим. Ресурси нашого організму та психіки не безмежні, і якщо не дозволимо собі хоча б іноді позитивні емоції — ми можемо отримати негативні наслідки як для фізичного здоров’я, так і психічного.

Ми можемо обмежувати себе в багато чому, але чи допоможемо комусь у такому стані більше, ніж коли будемо здоровими, у своїй силі та ресурсі? – каже психолог.

Анна Фесенко додає, що біль кожного українця — це наш спільний біль, але ми маємо жити далі й бути прикладом для своїх дітей, для інших людей, показувати своїм прикладом, що в найскладніших ситуаціях у нас є приводи для чогось світлого та радісного. Життя різне, але коли фокус уваги направлений не тільки на негатив, а й на радісні моменти, простіше проходити важкі ситуації та успішно долати їх.

То чи варто відзначати зимові свята?

На думку Анни Фесенко, кожна людина відповідає за свій емоційний стан і потрібно навчитися в будь-якій ситуації, за різних обставинах життя, шукати хоч маленький привід для позитивних емоцій. Це важливо.

І таким приводом для нас зараз можуть бути новорічні свята. Підготовка до свят — чудовий ритуал, спілкування в колі близьких людей, радість дітей, які чекають на ці свята і подарунки. Це все те, що робить наше життя не існуванням і виживанням, а дійсно життям за будь-яких зовнішніх обставин.

І ми маємо жити, дарувати собі й особливо дітям свята попри всі негаразди війни. Й робити все, щоб щодня бачити хоч маленький привід для радості, – каже психолог.

Ольга Саліпа: «А чому ви тоді святкували у 2014, 15, 16 та інших роках?»

Письменниця Ольга Саліпа, авторка художньої прози, переможниця літературного конкурсу «Коронація слова-2020» у 2015 році втратила чоловіка на війні. І ось що вона пише про доцільність святкуваннь:

“На цьому фото мої діти у 2015 році, вони втратили батька на війні, вони біля ялинки і вони усміхаються! Того року в них було ще більше свята, ніж у попередні роки! Бо я була готова віддати все за цю посмішку!

Останнім часом мене дивує, що у дискусіях у соцмережах щодо того, чи доцільно ставити новорічні ялинки у містах, згадують про дітей тих, хто загинув.

“А ви уявіть, як дітям, які втратили батьків, буде спостерігати ці веселощі” – пишуть.

Серйозно? А чому ви тоді святкували у 2014, 15, 16 та інших роках? Чи тоді були якісь не такі діти? Так от – ті діти не лише дивилися, а й самі святкували, бо ніхто не має права забрати у дітей дитинство! У тому і полягає реабілітація таких дітей – відволікти, усміхнути, розважити. І не тільки тих, хто втратили рідних, а і діток, які не вдома через війну.

Ви так хвилюєтеся про наших діток, але не краще навпаки, організувати для них свято? Показати, що світ не впав. Я дякую людям, які роблять це з року в рік вже 8 років! Мої хлопці виросли на цій вірі у диво!

Є речі символічні, які означають, що життя триває, які примушують радіти навіть тоді, коли все погано.

Ви пишете, що не потрібно ставити ялинку з поваги до родин тих, хто загинув, але чи ви хоч спитали, чи їм потрібна така “повага”? Повірте, це останнє, про що думає родина, яка втратила рідну людину. Поможіть їм краще вирішити якісь побутові проблеми, якщо просять. Або не чіпайте, якщо їм це не треба.

Зрештою, чому діти, які разом з батьками виїхали закордон, можуть мати свято, а ті, які залишилися і постійно у стані стресу, не мають права на святковий настрій? І не пишіть “поставте ялинку вдома” – ото вже якраз справа кожного особисто.  Як і йти до ялинки у місті, чи ні.

*Під словом “ялинка” тут і далі я маю на увазі не власне дерево, бо я до нього ставлюся байдуже, це не українська традиція. Я маю на увазі прикрашання міста загалом.

Моя думка:

• Чи потрібно витрачати кошти на ялинку і прикраси для міста цього року? Ні. Але їх і неможливо витратити – такі платежі з казни зараз не проходять.
• Чи варто ставити ялинку, шопку, прикраси, якщо вони вже є? Варто. Свято має бути святом. Може, без ялинки, але мають бути фотозони і територія, де можна буде прогулятися у вихідний, де дитина відчує, що потрапила в казку.
• Чи варто витрачати на це електрику? Я знаю, що наша міська новорічна ілюмінація використовує зовсім мало електрики. Тому вважаю, що увімкнути її на одну годину ввечері можна. Звісно, у ситуації, коли відключення електрики в місті планові. До речі, навіть найслабший генератор потягне ті прикраси. Хто вдома заживляв лед-гірлянди від павербанку – знають, що вони його майже не садять. Кав’ярні, впевнена, заживлюватимуть ілюмінацію від генераторів, бо генератору байдуже, скільки електрики з нього беруть, він працює на повну. І коли ви йдете “на нігті”, на лазер, на каву, де електрокавоварки і чайники і тд і тп, то чомусь не рахуєте, скільки прилади споживають електрики. То давайте вже у всьому себе обмежувати, чого чіплятися до гірлянд?
• Чи варто влаштовувати гучні святкування? Ні. Але все, що пов’язане з різдвяними традиціями має бути – хода вертепів на Різдво і тд. Це відрізняє нас від них.
• Чи підемо до новорічної ялинки я чи мої діти? Може, один раз, для фото, відео і настрою.

Але. Я кожного року по роботі буваю на відкритті ялинки. І я БАЧИЛА ОЧІ дітей, які на неї дивляться. Повірте, ніяка домашня ялинка не створить такого ефекту.

Дуже прошу – майте у всьому міру! Ну не можна дозволяти ворогу нас деморалізувати!  Та ми маємо засвітити ті вогники хоч від генератора, хоч від акумулятора, але показати, що нас не зламати!»

А на фото нижче – новорічна ялинка у прифронтовому Миколаєві. Вийшло дуже символічно…

Чи варто святкувати Новий Рік і Різдво під час війни та прикрашати ялинку: миколаєвці креативно відповіли на це питання