Війна в Україні небезпечно загострюється. Українська армія, наступаючи на полі битви, стає ще більш рішучою в прагненні повністю вигнати російські війська з країни. Тим часом, Кремль зміцнює свої виснажені сили на сході України, обстрілює українські міста і критичну інфраструктуру, а також натякає на можливе застосування ядерної зброї.
У свою чергу, США і союзники відправляють ще більше зброї, готуючись «твердо стояти на боці України стільки, скільки буде потрібно», як нещодавно заявили країни G7. Україна з західною допомогою змогла захистити свій суверенітет, і це надихає. Але ризик початку більш широкої війни між НАТО і Росією зростає кожного дня, так само як і загроза, що економічні наслідки затяжної війни підірвуть західну демократію. Настав час США і союзникам напряму втрутитися у формування стратегічних цілей України і управління конфліктом, а також почати пошуки дипломатичного врегулювання.
Про це в статті для New York Times пише професор міжнародних відносин Джорджтаунського університету і старший науковий співробітник Ради закордонних справ Чарльз Купчан, передає НСН з посиланням на “Дзеркало тижня”.
Він зауважує, що до цього часу Захід добре постарався, щоб підтримувати свою участь і ризики на рівні, відповідному інтересам, які поставлені на кін. Президент Джо Байден правильно визначив, що захист України – це стратегічний пріоритет, але не життєво важливий інтерес. Саме тому США очолюють зусилля з забезпечення українців всім необхідним для самозахисту, але напряму не вступають у бій. Вашингтон дозволив Києву самостійно приймати рішення, відправляючи економічну і військову допомогу. При цьому Україна сама визначає свої воєнні цілі і креслить військову стратегію.
Але зберігати участь США на рівні, пропорційному їхнім інтересам, стає важче на тлі посилення війни. Так, українські успіхи на полі битви – це бажані невдачі для хижацьких амбіцій Кремля. Але попри те, що Київ бореться за свій суверенітет і територію, автор вважає, що «українські дії, які підвищують ризик ескалації, можуть бути стратегічно нерозумними».
«Щоб обмежити потенціал ширшого конфлікту між НАТО і Росією, Вашингтону потрібно, щоб Київ був більш прозорим у питанні своїх воєнних планів. А чиновники США повинні більше впливати на те, як Київ веде війну»,пише Купчан.
Він стверджує, що Україна вже провела операції, які спровокували Владіміра Путіна на ще більш безрозсудну поведінку. Розвідуправління США підозрюють, що організація вибуху автомобіля російської націоналістки Дарії Дугіної на околицях Москви, була авторизована українським урядом. Потім в жовтні вибух вантажівки, пошкодивши Кримський міст, який сполучає окупований Крим і Росією. Також автор вказує на те, що Україна, вочевидь, атакує прикордонну Білгородську область, яка використовується як плацдарм для відправки російських військ на українську територію. У минулі вихідні українські безпілотники вдарили по кораблях Чорноморського флоту РФ у Севастополі.
Вочевидь, США ніхто не попередив про те, що вибухне автомобіль Дугіної чи Кримський міст. ЗМІ повідомляли, що Вашингтон нібито критикував Київ за вбивство Дугіної, оскільки цей вчинок мав ескалаційний потенціал, але ніяк не впливав на ситуацію на фронті. Кримський міст – законна військова ціль. Росія збудувала його після нелегальної анексії Криму в 2014 році. Він служив як лінія забезпечення російської армії в Україні. Але міст має також велику символічну і політичну вагу для Путіна. На думку Купчана, російський автократ відреагував тим, що почав обстрілювати українські міста, енергетичну інфраструктуру і системи водопостачання, погрожуючи українцям гострими проблемами взимку.
США відмовилися забезпечити Київ зброєю, яка здатна знищувати цілі на території Росії. Автор припускає, що Вашингтону можуть також не подобатися українські удари до Білгороду. Американські чиновники також дистанціювалися від ударів по кораблях в Севастополі, після якого Путін оголосив про тимчасовий вихід з зернової угоди. Після такого російського кроку загроза посилення глобальної продовольчої кризи зросла. США і союзники вчинили правильно, що допомогли Україні захистити себе. І вони повинні продовжувати це робити.
Але вони також вчинили правильно, коли поводилися стримано, щоб уникнути війни з Росією, відмовляючи Києву в далекобійному озброєнні і не відправляючи війська НАТО на фронт. Також Купчан вважає, що Захід правильно вчинив, що відмовився закривати українське небо. Але оскільки конфлікт посилюється, щоб уникнути війни між НАТО і Росією, потрібно зробити наступний крок: перейти до прямого втручання США в планування українських операцій.
Успіх України на полі битви також підвищує питання, як далеко Київ збирається зайти. Президент Володимир Зеленський, схоже, націлений вигнати російські війська з усіх українських регіонів включно з тими, які Росія окупувала в 2014 році, тобто з Кримом і частиною Донбасу.
«Ми туди повернемось. Не знаю, коли саме. Але в нас є плани, і ми повернемось. Тому що це наша земля і наші люди», сказав Зеленський про Крим, при цьому відкидаючи будь-які дипломатичні переговори з Росією, поки Путін при владі.
Воєнні цілі України морально і законно виправдані. Але вони можуть бути нерозсудливими. У відповідь не нещодавні українські успіхи Путін тільки посилив свої воєнні зусилля, а не відступив. Оголошуючи про анексію ще частини України 30 вересня, він підкреслив, що люди, які живуть на цій території, «стали нашими громадянами назавжди». Конфлікт за майбутнє України перетворився для Путіна на екзистенційну боротьбу за майбутнє Росії. Російський автократ підвищує ставки і заганяє себе в куток. Саме тому застосування ядерної зброї стає реалістичною можливістю, якщо російські війська будуть повністю вигнані зі сходу України і Криму. Якщо Путін переступить ядерну червону лінію, можна майже напевне сказати, що НАТО напряму вступить у війну. І ядерна ескалація не виключена.
«Українські успіхи на полі битви зайшли надто далеко. Якщо оборона України не варта того, щоб відправити американські війська на фронт, тоді повернення всього Донбасу і Криму під український контроль не варте того, щоб ризикувати початком нової світової війни. Росія вже зазнала однозначної, хоч і не повної, стратегічної поразки в Україні. Зважаючи на українське просування на полі битви, Київ і його партнери з НАТО прагнуть спробувати розбити Росію і відновити повну територіальну цілісність України. І це зрозуміло. Але зусилля Путіна, націлені підкорити Україну, вже провалилися. А штовхати Росію до повної поразки – це непотрібний ризик», пише автор.
На його думку, США і їхнім союзникам варто також переживати через зростання економічних і політичних загроз для західної демократії і солідарності, які створює довга війна. Трансатлантична спільнота досі демонструвала небачену єдність і стійкість в підтримці України. Але сила Заходу може бути крихкою. Перша Холодна війна почалася, коли Захід був політично здоровим, заможним і об’єднаним навколо ідеологічного центризму. Сьогодні ж демократичні суспільства по обидва боки від Атлантичного океану мають справу з політичною поляризацією, економічними труднощами і ідеологічним екстремізмом. Попри повернення воєнного протистояння з Росією і посилення конкуренції з Китаєм, США і демократичні союзники в Європі страждають від неліберального популізму. А їхній електорат розлючений і доздроблений.
Економічні порушення, спричинені війною, посилюють внутрішні загрози для західної демократії і обтяжують солідарність щодо підтримки України. Посилення інфляції і наближення рецесії можуть створити токсичні політичні наслідки. Схоже, Республіканська партія збирається взяти під контроль Палату представників після середньострокових виборів в США. В рядах нової республіканської більшості в Конгресі, швидше за все, буде багато конгресменів з крила прихильників ідеї «Америка понад усе». Республіканець з Огайо Джеймс Венс, який претендує на крісло в Конгресі, сповідує погляди на війну в Україні, які можуть багато розповісти, що американську політику чекає далі.
«Мені насправді байдуже до того, що в Україні щось станеться так чи інакше», сказав Венс під час інтерв’ю в лютому.
Нещодавно від здав назад, наголосивши: «Ми хочемо, щоб українці досягли успіху». Але Венс не єдиний, кому не подобається ціна підтримки Києва. Лідер республіканської меншості Кевін МакКарті нещодавно сказав, що Україна більше не буде отримувати щедрі «не заповнені чеки» від США, якщо республіканці візьмуть під контроль нижню палату Конгресу.
Европа тим часом вступає в зиму з високими цінами на енергоносії і потенційним дефіцитом газу. Праворадикальна коаліція, яка включає проросійські сили, прийшла до влади в Італії, побудувавши передвиборчу кампанію на проблемах цін на енергоносії і інфляції. В Німеччині і Франції політичний центр все ще тримається. Але в німецькому уряді вже з’явився розкол через ставлення до передачі важкого озброєння Україні. Німецькі виробники зіштовхнулися з захмарними рахунками за енергію, які їм важко сплатити. А Францію сколихнули страйки і масові протести через зростання цін. Це родючий грунт для неліберального популізму і розколу Трансатлантичного консенсусу щодо боротьби з російською агресією проти України.
Купчан вважає, що Заходу потрібно змусити Україну і Росію сісти за стіл переговорів, організувати дипломатичні зусилля, щоб покінчити з війною і врегулювати територіальні питання. Гіпотетична угода між Росією і Україною буде мати два головних компоненти. По-перше, Україна відмовиться від намірів вступити в НАТО. Тому що це мета, яка не подобалася Москві впродовж багатьох років. У Росії є законні занепокоєння щодо розгортання сил НАТО вздовж довгого російсько-українського кордону. Альянс має оборонний характер, але він генерує величезну військову силу, яку Москва не хоче підпускати до своєї території.
Україна продовжить отримувати озброєння і економічну підтримку від Заходу, а також почне роботу над вступом в ЄС. Але вона формально погодиться на нейтральний статус, якого дотримувалася після розпаду СРСР в 1991 році. На початку війни Зеленський допускав, що Києв може погодитися на нейтралітет в рамках мирної угоди з Росією. Другий компонент значно важчий. Москві і Києву потрібно досягти територіального врегулювання.
Розумною початковою точкою повинно стати відведення російський військ до контактної лінії, яка існувала до російського вторгнення в лютому. Після цього дипломати можуть зосередитися на остаточному рішенні для частини Донбасу і Криму, які Росія окупувала в 2014 році. Обом сторонам доведеться піти на компроміс. Москві потрібно відмовитися від анексії значної частини сходу України. А Києву – погодитися на результат, який не буде передбачати відновлення контролю над всією українською територією.
Купчан визнає, що переговори можуть не призвести до швидкого підписання мирної угоди. Але перехід від війни до дипломатії дасть надію, що вбивства і руйнування припиняться. А ризик початку більш широкої війни між Росією і НАТО скоротиться так само, як і шкода для глобальної економіки. Вашингтонські зусилля організувати такі домовленості також відкриють канали зв’язку з Москвою.
