Одним із значних місць, де любила засідати та проводити свій час літературна еліта Харкова другої половини 1920-х років було кафе «Пок». Дане кафе розташовувалося відразу за театром Леся Курбаса «Березіль» по вулиці Сумській. Про історію кафе і його відвідувачів розповідає Мій Харків.
Місце розташування та точна адреса
Точної інформації, де воно було, немає. Історикам та дослідникам періоду «розстріляного відродження» у Харкові доводиться лише гадати. Найімовірніше кафе «Пок» розташовувалося у підвальному приміщенні будинку № 7 (двоповерхова будівля, відома на ім’я свого першого власника – Бразоля) або будинку № 10 (в ньому розміщувався кіноконцертний зал) на вулиці Сумській.
Варто зазначити, що обидві будівлі було знесено за невдалої спроби реконструкції, будинок № 7 – у 1950-х роках, а № 10 – у 1989 році.
Саме від кафе «Пок» та Театральної площі, де по обидва боки бульвару розміщувалися редакції різноманітних газет та журналів, аж до Мироносицької площі тягнувся так званий «Літературний ярмарок». На цьому відрізку вулиці Сумської завжди можна було зустріти когось із відомих письменників, редакційних працівників.
Відвідувачі
Але все ж таки центральним місцем «ярмарку» було улюблене кафе всієї харківської літературної еліти – «Пок». У ньому письменники «розмінювали» свої гонорари та аванси, отримані від видавців, тут же творилася література, програмні документи та платформи (наприклад, «Техно-художньої групи А»), прямо за столиками.
Наприклад, відомий засновник та теоретик українського футуризму Михайло Семенко мав свій постійний столик у глибині знаменитого кафе. Цей столик був його «штабом семенківської організації» та редакцією журналу «Нова генерація». За спогадами Юрія Смолича, Михайло Васильович зазвичай сидів за своїм столиком, курив свою трубку і щось писав.
Курйозне парі
У цьому кафе відбувся цікавий курйоз із парі письменника Олекса Слісаренка та Михайла Ялового, який на той час був головним редактором журналу «ЛІМ». Яловий у розмові за філіжанкою кави обмовився, що йому конче потрібен роман про хліборобів і колгоспників. Слісаренко покрививши свої піжонські вусики, сказав, що такий роман він зможе «зготувати» за місяць, але за однієї умови – якщо видавництво заплатить за нього подвійний гонорар. Яловий упіймав на слові Олекса і повів у видавництво підписувати договір, за умовами якого через місяць письменник має покласти на стіл редактору роман на десять сторінок та отримати гонорар у 200%.
Олекса Слісаренко приніс роман «Хліб» у десять друкованих аркушів вчасно та урочисто поклав його на стіл Ялового. З письменником відразу ж розрахувалися і Олекса подався з товаришами до «Поку», зазначити. За філіжанкою кави письменник розповів про те, що роман він писав уже півроку і не закінчував його, оскільки не знав, кому б його «сплавити». І тут йому під руку потрапив Яловий зі своїм «парі». Все кафе підняло редактора на сміх, оскільки Олекса (при цьому, ще й агрономом) обвів Мишка Ялового навколо пальця.
Поєднання поколінь
Незважаючи на те, що будівлі, в якій розташовувалося кафе «Пок» уже давно немає, все ж таки зусиллями працівників Харківського літературного музею (вулиця Багалія, 6) його атмосферу намагаються воскресити у стінах музею. При цьому «Кав’ярня Пока» має просвітницький характер, в рамках цього заходу влаштовуються вечори-дискусії, присвячені різним тематикам, пов’язаним із «розстріляним відродженням».
Там же зберігається безліч матеріалів та речей, пов’язаних із видатними діячами цього періоду української культури та мистецтва. Так, у музеї знаходиться легендарний диван, на якому любив сидіти Павло Тичина, а понад півстоліття на ньому спав український письменник Сергій Жадан, коли його, молодого студента, вигнали з гуртожитку. На цьому ж дивані ночував і письменник Юрій Андрухович в один із своїх візитів до Харкова. Співробітники музею називають цей диван «міжгенераційним», оскільки він поєднав кілька поколінь українських письменників.
