Багато українців через війну відчувають біль втрати. Хтось залишив своє звичне життя, у когось окупанти відібрали дім, а хтось втратив найцінніше – своїх близьких.
Людині завжди важко прийняти дійсність, в якій вона втратила близьку людину чи щось, що було цінним для неї. Саме тому в такі періоди життя ми стаємо більш вразливими до упереджень та міфів, пояснює лікар-психолог, кандидат психологічних наук Олександр Аврамчук, передає НСН.
Міф № 1: Якщо ігнорувати біль втрати, він швидше минає
Емоційний або психологічний біль, який відчуває людина, є частиною туги. Він свідчить, що те, кого чи що ви втратили, є дійсно значущим для вас. Можна намагатися ігнорувати біль, забороняти думати про людину, яка померла, або «придушувати» його психоактивними речовинами, щоб отримати тимчасовий ефект полегшення.
Заборона «думати» лише посилює фокусування на тому, що забороняється, а під впливом алкоголю, зокрема, «розблоковується» доступ до наших спогадів і заборонених думок, і вони ще більше занурюють людину в біль втрати, вимагаючи або збільшення дозування, або страждань.
Шлях зцілення розпочинається із зустрічі зі своїм горем і втратою як фактом життя, і лише потім вам відкриваються шляхи поза «боротьбою».
Міф №2: Важливо «бути сильним», тим паче, що моя «слабкість» може принизити пам’ять про людину, яка померла.
Емоційні прояви, поведінка чи наші недоречні думки (спогади) не є ознакою слабкості.
Природним є відчувати пригнічений настрій і сумувати, плакати чи злитися, відчувати страх та розгубленість. Не потрібно захищати інших від проявів горювання (звісно, якщо в цих проявах немає безпосередньої загрози життю).
Щирі прояви емоцій допомагають іншим усвідомлено відреаговувати на втрату та приймати, що вони не єдині у скорботі.
Міф №3: Плач лише погіршує ситуацію, але якщо ти не плачеш, це означає, що тобі байдуже.
Сльози і плач є адекватною реакцією нашого організму на больові відчуття, зокрема на психологічний біль. Коли людина плаче, виділяються нейроактивні хімічні сполуки в нашому мозку, які допомагають тамувати біль і посилюють відновлювальні механізми нашого тіла.
Відсутність сліз чи готовності плакати не свідчить про байдужість. Люди, які не плачуть, можуть відчувати емоційний біль так само сильно, як і інші, але радше за все використовують інші шляхи для скорботи.
Міф №4: Час усе лікує
Для горювання немає поняття «часу» як вимірювальної шкали. Час у скорботі — це метафора. Це метафора прийняття й дозволу горювати. Немає визначеної тривалості, за якої людина повинна подолати втрату.
Проте в науковій літературі можна знайти аргументацію, що впродовж перших пів року океан емоцій вщухає, спогади тьмяніють, а наші рішення стають більш розсудливими.
Важливо зрозуміти, що в якийсь момент людина не прокидається й не вирішує одномоментно «жити далі».
Насправді, якщо ви втратили того, про кого дуже піклувались і любили, ви ніколи не перестанете сумувати за ним чи нею, але з часом ваше горе стане більш керованим.
Час скорботи залежить від самої людини, а не календаря. Шлях зцілення від болю втрати полягає в тому, щоби дозволити природному процесу горювання йти своїм темпом так довго, як це потрібно.
Міф №5: Якщо я не зможу пережити втрату, я не буду щасливий
Ви завжди пам’ятатимете того, кого любили, але ви навчитеся жити з тим, як втрата змінила ваше життя.
Коли людина дозволяє собі бути активним учасником власного відновлення, вона зменшує ту напругу й хаос, які вирують у пустці соціальної депривації.
Часом вам буде здаватися, що все вже минуло (залишилося позаду) і слід дивитися тільки вперед, але особливі події, які пов’язані з людиною, яку ви втратили, можуть знову повернути вас обличчям до скорботи.
У такі періоди люди особливо вразливі, почуваються нещасливими й самотніми. До цього варто бути готовими, і залучення людей, яким довіряють, або формування нових родинних традицій може сприяти тому, що в цей час людина не залишається з пусткою сам на сам, але й не виключає потреби побути на самоті.
Також важливим є усвідомлення того, що «жертовне страждання в ці періоди не є ні доказом, ні проявом любові».
Джерело: Психологічна підтримка
