Про те, що СРСР не соромлячись, “запозичував” західні винаходи, добре відомо. Не краще було з інтелектуальною власністю: безкоштовно плагіатили все, від популярних мелодій до дитячих казок. Читайте далі про 5 казок, які вкрав СРСР.
«Золотий ключик», 1935 рік та «Пригоди Піноккіо», 1883 рік
“Золотий Ключик” Олексія Толстого, герої та частина сюжетної лінії якого списана з “Піноккіо” італійської казки Карла Коллоді, що вийшла на 50 років раніше. У казці Карла Коллоді старий столяр на ім’я Антоніо (який став у Толстого шарманником Карло) знаходить шматок дерева і збирається зробити з нього ніжку для столу, але поліно починає скаржитися на біль і лоскоту. До Антоніо заходить його друг Джепотто (перетворений у Толстого на Джузеппе), який і нагадує Антоніо зробити з поліна дерев’яну ляльку.
Мудрий цвіркун, дівчинка з блакитним волоссям, пудель Медоро, розбійники Кіт і Лисиця, злий лялькар Манджафоко – все це вже було у Коллоді. Толстой цілком списав навіть цілі сцени – наприклад, напад Лисиці та Кота в масках-мішках, лікарський консиліум з лікарів-тварин над пораненим Піноккіо, сцена в таверні “Червоний Рак” (що стала у Толстого “Харчевней Трьох Пескарів”) та багато інших.
“Пригоди Піноккіо” видавалися російською у 1895, 1906, 1908, 1914 роках. Особливо цікавим є видання 1924 року, яке вийшло в перекладі Ніни Петровської з італійської за редакцією Олексія Толстого (тобто він її редагував за 10 років до того, як написав “Буратіно”). За словами А. Бєлінського – надалі Толстой, близький до урядових кіл, домігся заборони перевидання “Піноккіо” і навпаки – пролобіював вихід свого “Буратіно” величезними тиражами. А ще розповідають, що використання державної номенклатури на користь свого бізнесу в цій сім’ї передається у спадок).
«Чарівник Смарагдового міста», 1939 рік і «Чарівник із країни Оз», 1900 рік.
Оригінальна книга, теж досить відома навіть у Східній Європі, “Чарівник з країни Оз” була написана 1900 року. Її автор – Лаймен Френк Баум. Але ось радянському читачу історія стала відома завдяки відвертому плагіату – книзі Олександра Волкова “Чарівник Смарагдового міста”, яка вперше була надрукована в журналі “Піонер” 1939 року.
Сюжет Чарівника Смарагдового міста – плагіат
Сам Волков був математиком, непогано знав англійську, і саме так, певно, і познайомився з творчістю Баума. Але коли “Чарівник Смарагдового міста” вперше вийшов друком окремою книгою, автора оригіналу в ній навіть не згадали. Хоча відмінностей у сюжеті між цими творами фактично немає – те, що зробив Волков, можна було би навіть назвати “художнім перекладом”.
Найкраще справжній рівень письменницької майстерності Олександра Волкова показує популярність його інших книг – а точніше, відсутність такої. Навряд чи хто-небудь пригадає такі твори як “Юні партизани”, “Балада про радянського льотчика” або ж “Фуфайка”.
«Пригоди Незнайки», 1954 рік та «Пригоди лісових чоловічків», 1913 рік.
Любите книги про Незнайка та його друзів? У цих персонажів дуже цікава історія появи – 1952 року Микола Носов гостював у Мінську на ювілеї Якуба Коласа, де розповів українському письменнику Богдану Чалому про задум “Незнайки” – якого він вирішив написати на основі героїв Анни Хвольсон “Царство Малюток”, що була видана. 1889 року. Анна, у свою чергу, запозичила своїх героїв у канадського художника та письменника Палмера Кокса, чиї комікси виходили у 1880-х.
Саме Палмер Кокс і вигадав Незнайку. У цього письменника є цілий цикл про маленьких чоловічків, що живуть у лісі і вирушають на пошуки пригод – у коміксі “Дивовижні пригоди лісових чоловічків” вони так само, як і герої Носова, летять мандрувати саморобною повітряною кулею. Правда, тут треба додати, що на відміну від Толстого і Волкова, у Носова все ж таки вийшов цілком самостійний твір зі своїм сюжетом – по суті, він запозичив тільки імена героїв і пару сюжетних ходів.
Що цікаво – Палмер Кокс вигадав і іншого улюбленця радянських дітей — Мурзилку, саме таким ім’ям звали одного з його героїв у дореволюційному російськомовному виданні Хвольсон. Щоправда, герой Кокса дуже відрізняється від радянського Мурзилки (піонера, журналіста і фотографа), у Кокса це франтуватий сноб у циліндрі, який дещо зневажливо спілкується з іншими героями книги і намагається не забруднити своїх білих рукавичок.
«Старий Хоттабич», 1938 і «Мідний Глечик», 1900 рік.
Казка про Хоттабича, написана Лазарем Лагіним у 1930-х роках, сильно перегукується з книгою англійського автора Ф. Енсті під назвою “Мідний глечик”, що вийшла 1900-го року.
Про що книга “Мідний глечик”? Якийсь молодик знаходить старий мідний глечик і випускає на волю джина, який зовсім незнайомий з реаліями сучасного життя після тисячолітнього ув’язнення. Джинн Факраш, намагаючись принести користь своєму визволителю, робить безліч курйозних вчинків, що доставляють визволителю лише проблеми.Так само, як і Хоттабич, Факраш абсолютно не розуміє дії сучасних механізмів та фабрик — вважаючи, що у них укладені джини. Як бачите, сюжети дуже схожі.
Лазар Лагін переніс дії в СРСР, ввів ідеологічну складову – піонер Волька не приймає подарунків джина через “зневага до приватної власності” і постійно розповідає йому про плюси життя в СРСР, та й кінцівки у книг різні – Факраш повертається назад у пляшку, а Хоттабич залишається жити у наші дні звичайним громадянином.
“Хоттабич” витримав кілька перевидань – у 1953 році в розпалі була “боротьба з космополітизмом”, і в книгу додали вкрай різких випадів на адресу США, постколоніальної влади Індії і так далі. Через два роки в новому виданні редагування прибрали, але натомість додали нових – на килимі-літаку герої книги прилетіли з Москви під владу капіталістів, і відразу стали нестерпно страждати.
До речі, пишуть, що сам Лазар Лагін не торкався тексту книги після виходу найпершої версії, а правки вносив незрозуміло хто.
“Лікар Айболить”, 1929 рік і “Лікар Дуліттл”, 1920 рік.
Всім відомий добрий лікар Айболить був практично повністю списаний з лікаря Дуліттла, книги про якого вийшли десятьма роками раніше.
Письменник Х’ю Лофтінг придумав свого доброго лікаря, сидячи в окопах першої світової війни як своєрідну альтернативу страшній навколишній дійсності. Добрий лікар Дуліттл (від англ. do-little, “роби мале”) живе у вигаданому містечку, лікує тварин і вміє розмовляти їх мовами, у Дуліттла є кілька близьких друзів серед тварин – порося Га-Габ, собака Джип, качка Даб-Даб, мавпа Чи-Чі та Тягништовхай.
Корній Чуковський стверджував, що прототипом Айболіта став Цемах Шабад — відомий єврейський лікар та громадський діяч із Вільнюса, але неважко побачити, наскільки схожі сюжети і герої Чуковського та герої Х’ю Лофтінга – навіть Бармалей був списаний з африканського короля-лиходія.
Як бачите, навіть сюжети багатьох відомих дитячих книг у СРСР були, скажімо так, “запозичені”. На цьому тлі виділяється чесний вчинок Бориса Заходера — він переказав радянським дітям історії про Вінні Пуха, чесно вказавши автора – Алана Александра Мілна.