“Пост для тих, хто «в бронепоїзді»
Переважна більшість криворіжців чудово розуміють, що йде війна. Ворог намагається захопити якнайбільше нашої землі та терористичними атаками знищує нашу інфраструктуру. Розуміють, що треба заощаджувати електроенергію, мати запас води та заряджені електроприлади.
Але є невелика кількість неадекватів, які влаштовують істерики: «Я плачу за електроенергію – чому я її повинен вимикати?», «Вже минуло більше чотирьох годин, чому енергетики мені ще не включили електрику?», «Чому мені безпосередньо під будинок не підвезли воду, адже в крані її немає вже півгодини?».
Шановні неадеквати! В країні вже вісім місяців триває війна на виживання із сильним та підлим ворогом. Кривий Ріг, дякуючи Богу, нашим Збройним силам та великій кількості цивільних людей, які зробили все для захисту міста, не окуповано, не зруйновано. У місті все є та все працює – і магазини, і лікарні, і соціальні та комунальні служби. Наскільки це можливо у воєнний час, місто живе нормальним життям.
Але йде війна. І що буде далі гарантувати не може ніхто.
Ми лише можемо робити все для допомоги нашій армії та мінімізувати наслідки атак ворога, усувати аварії. Як це було зроблено при руйнуванні шлюзу на Карачунівському водосховищі та руйнуванні низки об’єктів енергетичної інфраструктури.
Ми не знаємо, який може бути графік аварійних відключень електроенергії та води – на те вони й аварійні. Ми не знаємо, коли увімкнуть електроенергію. Цим керує Укренерго. Можливо таке, що ми і днями, і тижнями, і місяцями будемо без електрики, опалення та води. Це – найгірший сценарій, але він також можливий.
І ми готуємо місто до виживання у найгірших умовах. У місті близько 700 тисяч людей.
Запаси продуктів, запаси медикаментів. Як випікати хліб? Робота лікарень на генераторах, створення на базі шкіл та садочків пунктів колективного обігріву. Де це можливо, робота насосних станцій на генераторах (і так – вода доходитиме лише до перших поверхів, а верхні поверхи набиратимуть на нижніх). Будуть райони, де вода розвозитиметься водовозами, і водовозів поставити під кожен будинок теж немає. Іноді треба буде пройти по воду два квартали. І ще десятки елементів плану виживання без енергоресурсів.
Неадеквати, я не маю часу вести з вами дискусії. Я працюю. Вже вісім місяців без вихідних та відпусток, по двадцять годин на день.
Пропоную два варіанти – або припиніть істерити та разом з усіма допомагайте Україні боротися за існування, а місту вижити, чи їдьте. Евакуюйтесь на Західну, за кордон – туди, де ви думаєте, вам буде краще. І звідти давайте свої оцінки.
P.S. Я взяв на себе відповідальність за захист та збереження рідного міста у перший день війни. І за вісім місяців черга бажаючих поділити цю відповідальність не стояла.
Зараз вже не так страшно, бої вже не ведуться за кілька сотень метрів від міста, ми добре укріплені, у ресторанах і барбершопах багато «героїв Варшавської тероборони і Львівських котлів», які повернулися сюди.
Хто хоче, нехай візьме на себе будь-яку ділянку роботи та покаже майстер-клас.
А наприкінці посту я хотів би подякувати тим, хто робить все для нашої Перемоги. Хтось узяв до рук зброю, хтось волонтерить, хтось будує фортифікаційні споруди, хтось ліквідує аварії, охороняє правопорядок, лікує, готує їжу на кілька десятків тисяч людей щодня, допомагає біженцям. І, нарешті, хтось просто важко працює щодня, зберігає підприємства, платить податки та годує свої сім’ї. Ви всі – Герої!
Це – випробування, яке випало на долю нашого покоління. В нас війна Народна. Ми переможемо! Слава Україні!
Вічна пам’ять Героям, загиблим за Волю та Незалежність нашої Батьківщини!“.
