5816
Україна
5816

Мешканка Енергодара розповіла, що люди пережили в день візиту МАГАТЕ на ЗАЕС

Мешканка Енергодара

Мешканка Енергодара розповіла, як минув день 1 вересня у місті, коли місія МАГАТЕ прибула з інспекцією на Запорізьку АЕС.

Тоді увага була прикута до того, що відбувається на станції, а в той час місцеві мешканці перебували під щільним вогнем артилерії росіян.

Міський голова Дмитро Орлов у своєму Телеграм-каналі на умовах анонімності опублікував лист однієї з місцевих мешканок, передає NNS.

“Ми живі. Вчора було пекло. Сьогодні тиша. Навіть уночі. Востаннє стріляли близько 10-ї вечора. Ще доведеться порахувати і оплакати всіх загиблих, натягнути плівку і вставити фанеру у всі вибиті вікна, помахати слідом усім, хто поїхав учора і поїде найближчими днями… Сподіваємося, що вчорашній жах не повториться.

Стріляли з 5 ранку з різних знарядь із різних місць. Плюс гроза над містом. Спочатку били по станції, промзоні, гаражах та садах.

Лісу більше нема. Його спалили з усіх боків. Годині о 6-й гроза припинилася, але почали бити по місту. Чоловік на телефоні зі своїми співробітниками. Усі пишуть, хто що бачить та чує і як розуміє. Вони збиралися на роботу, але чоловік зупинив їх до з’ясування обставин.

Годині о 10 трохи притихло і деякі люди побігли хто куди. Хто з собаками на вулицю, хто у справах (хоча які могли бути справи в цьому пеклі?!).

Прийшли перші офіційні повідомлення про руйнування та загиблих. Потім знову почалося. Над містом літали гелікоптери та стріляли. Годині о 2-й у місто увійшли танки. Ми самі їх не бачили, але вони проїхали Курчатовим до водозабору і там десь сховалися.

Потім приїхала комісія, і шоу затихло. Ми поїли й повернулися до коридору – витягли шафу з консервацією, щоб можна було там спати вдвох. Виявилось, що консервації так багато! Не очікувала.

Весь вечір пролежали на ліжку з мобілками – діти дзвонили навперебій та новини. Такі «дрібниці» як зупинка блоку 5, знеструмлення блоку 2 та зниження навантаження на 6 вже не лякали. Зникла ненадовго вода. Потім з’явилась. Ніч була тиха. Цілком тиха.

Чоловік пішов працювати. Я вдома. Коти ходять у збруї, щоб їх можна було пристебнути до повідців. Всі.

Я не скаржусь і не чекаю, що хтось нас пошкодує. Йде війна і люди гинуть щодня і щогодини. Щохвилини руйнуються чиїсь будинки, згоряють машини, на які люди збирали гроші роками.

Вже 191 день. Мирні дні вони такі однакові. Так схожі один на інший: робота, домашній клопіт, вечір у родинному колі… Це не запам’ятовується, зливається в тижні, місяці, роки спокійного життя. Щось тішить, щось засмучує, більшість проходить непомітно. І ось війна. І все. І вже ніколи не буде, як було! І приходить запізніле розуміння того, як чудово ми жили, навіть коли було нудно і здавалося, що все не зовсім так іде, як хотілося б. Тепер все негаразд! І розумієш, що раніше було чудово добре! Але цього вже нема. І кожен день страшний по-своєму.

Я знаю, що Маріупольці жили в пеклі місяцями, Харків під обстрілом пів року. Багато міст та сіл… їх просто немає. Поруч із цим наше вчорашнє пекло – просто страшний епізод.

Але. Є одна маленька але. Все це, вся ця перехресна стрілянина з усього і вся йшла без противника, без населення, що опирається, – просто fire show для залякування комісії МАГАТЕ і для відеоролика в рашистських ЗМІ.

Не було жодної диверсійної групи, жодних дронів, жодних партизанів і навіть жодної групи мешканців, які хотіли б «відкрити» очі тій самій комісії. Наше місто лежить під ними вже пів року і, знаючи, що воно лежить на гігантській бомбі, не ворухнеться. У цьому мені бачиться особливий жах та нелюдяність! Тепер точно все”.

To Top