Вбиті росією. Михайло Шевченко працював в Ізюмському водоканалі. Грав на тромбоні в оркестрі при Палаці культури. Любив співати і рибалити. За два дні до загибелі чоловік вивіз із міста дружину та сина, а сам повернувся на роботу. 7 березня він їхав на каналізаційну станцію. Того дня окупанти розстрілювали весь транспорт, який бачили. На шляху їм трапився Михайло….
Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих мешканців України. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Михайло Шевченко
Загиблі в Ізюмі: Михайло Шевченко
55-річний Михайло Шевченко загинув в Ізюмі 7 березня 2022 року. Авто із ним розстріляли російські окупанти.
За два дні до цього чоловік вивіз із міста в селище Савинці Ізюмського району дружину та сина, а сам повернувся на роботу.
«7 березня він їхав на каналізаційну станцію. Того дня окупанти розстрілювали весь транспорт, який бачили. На шляху їм трапився мій Михайло. Він отримав три кульові поранення, одне – в пахову артерію, через що стік кров’ю. Якісь люди вивезли його в село неподалік. Там ветлікарка намагалася надати допомогу, але марно… Я забрала тіло і поховала в Савинцях. А після ексгумації перепоховала у 2023 році в Ізюмі», – розповіла дружина Наталія
Михайло народився і жив в Ізюмі. Закінчив Чугуївський лісовий технікум. Працював механіком гаража в Ізюмському водоканалі. У 2002 році познайомився на роботі з майбутньою дружиною Наталією. Грав на тромбоні в оркестрі при Палаці культури в Ізюмі. Любив співати і рибалити на річці Сіверський Донець. На початку повномасштабної російської агресії разом із колегами допомагав ставити захисні споруди – бетонні блоки та протитанкові «їжаки» – на трасі Харків-Довжанське.
«Мій чоловік любив життя і насолоджувався ним. Був дуже доброю, чуйною, відповідальною людиною, душею компанії. Завжди приходив усім на допомогу. Його поважали колеги. Він був безстрашний: під час наступу окупантів ще їздив на роботу, чергував там. Через це і не залишився з нами у Савинцях, казав: «Я не можу все так покинути на роботі».
У Михайла Шевченка залишилися дружина, син та сестра.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
