Завантажте мобільний додаток сайту

Машиніст, вчитель, два будівельники, оператор ЕВМ, сантехнік, автодорожник, деревообробник, фінансист, співробітник водоканалу… Якби не війна, всі ці люди жили б і приносили користь державі. Виховували б дітей, обіймали б коханих… Але їх вже немає. Молодих, гарних… 12 воїнів втратила Україна у жовтні 2018 році. Серед них – один мешканець Дніпропетровщини і одна зовсім юна дівчина. Про їх загибель та долі Nikopolnews дізнався  з матеріалу на сайті Цензор.нет.

Новости Никополя. Новости Марганца. Новости Покрова. Никополь. Марганец. Покров. Новини Нікополя. Новини Покрова. Новини Марганця.

Отже, фото, історії життя та смерті  дванадцяти захисників України на Nikoponews:

1.Олексій Костянтинович Влодарський (позивний Скіф) народився 15.12.1981 року у селищі міського типу Гранітне Малинського району Житомирської області.

Хлопець закінчив 11 класів сільської школи, після чого вступив до Малинського лісотехнічного коледжу, але навчання не закінчив, адже пішов на строкову, яку проходив у 441-му вертолітному полку у Коростені. Також відвідував музичну школу, де вчився грати на баяні.

Скіф писав вірші та пісні, був дуже творчою людиною, планував видати книгу про життя. Це була надзвичайно добра та щира людина, він завжди йшов на допомогу, коли була необхідність, під час служби в армії дуже чекав на свою сестру, яка приїздила відвідувати брата, батьків у них не було (матір Олексій Костянтинович втратив у 17-річному віці, а за 8 років пішов з життя й батько).

Після демобілізації працював машиністом екскаватора на щебневому заводі, а навесні 2014 року добровольцем пішов до військкомату та записався до лав захисників України. Службу проходив у 1-й окремій танковій бригаді та у батальйоні "Айдар". Один раз був добровольцем і тричі – підписував контракт на півроку.

Сержант, навідник 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 2 жовтня в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 5 жовтня у Гранітному. У нього залишилися брат та сестра.

 

2.Юрій Юрійович Фешко (позивний Хом'як) народився 01.05.1994 року у селі Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Закінчив 9 класів Оленівської школи, після чого вступив до Кам'янського коледжу фізичного виховання, де здобув фах вчителя физичного виховання. Після навчання хлопця було призвано на строкову службу, яку він проходив у лавах Національної Гвардії України у місті Павлоград. Юрій був дуже доброю та безвідмовною людиною, захоплювався футболом, йому були властиві людяність та порядність, люди, які знали хлопця, називають його не інакше, як золотою дитиною. Після строкової Юрій Юрійович одразу підписав із ЗСУ контракт та у грудні 2016 року прибув до свого підрозділу. Старший солдат, командир бойової машини-командир відділення 1-го взводу 7-ї роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Коли він прибув у роту, одразу потрапив на "Зеніт", одну з найнебезпечніших позицій тієї ділянки фронту в Авдіївці. Там він показав себе з кращого боку, своєю хоробрістю та бажанням вчитися завоював повагу побратимів. Він був неконфліктним та працелюбним, не цурався важкої та брудної роботи, а коли його поставили на посаду командира відділення, то виявилося, що він може вміло та розумно керувати.  Але Юрій ніколи не ставив себе вище за побратимів. Треба було копати позицію - і він копав разом з усіма іншими. Треба було тягати колоди чи розвантажувати автівку - і тягав, і розвантажував без зайвих слів. Позивний його пояснюється дуже просто - Юра любив смачно поїсти, через що побратими й нагородили його таким жартівливим словом. У нього був підписаний контракт до кінця особливого періоду, але Юрій Юрійович хотів перейти на новий, трирічний контракт, мріяв піти до школи сержантів, а згодом - стати офіцером. Він не встиг. Загинув 9 жовтня в районі селища Новолуганське Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, якого він зазнав під час обстрілу наших позицій з великокаліберних кулеметів. Похований 12 жовтня у рідному селі. У нього залишилися батьки, брат та наречена.

3

 3.Роман Володимирович Магас народився 17.05.1991 року у селі Баня Лисовецька Стрийського району Львівської області.

Хлопець у 6 років втратив матір, тому його вихованням займалися батько зі своїм братом. Закінчив 11 класів сільської школи, після чого вступив до Стрийського ПТУ №34, у якому здобув фах "технік-будівельник". Захоплювався спортом, зокрема футболом та волейболом. У серпні 2014 року він добровольцем прийшов до військомату та підписав із ЗСУ контракт. Служив солдатом, номером обслуги зенітного артилерійського відділення взводу охорони 223-го зенітно-ракетного полку повітряного командуваня "Захід", але неодноразово був прикомандирований до інших підрозділів для виконання бойових завдань у зоні бойових дій. У кінці липня цього року Роман учетверте був відряджений на передову. Солдат, гранатометник 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув 10 жовтня близько 9.00 в районі селища Гранітне Донецької області внаслідок підриву на мінно-вибуховому пристрої.  Похований 13 жовтня у Бані Лисовецькій. У нього залишилися батько, сестра, дружина та дитина.

 

4.Сергій Анатолійович Дронов народився 20.10.1997 року у місті Чигирин Черкаської області. Мешкав у Кропивницькому.

Хлопець закінчив 9 класів Чигиринської загальноосвітньої школи №1 імені Богдана Хмельницького, за період навчання в якій проявив схильність до гуманітарних предметів та фізичного виховання. З першого класу навчався грати на піаніно та гітарі, на відмінно склавши екзамени по цих інструментах. Дуже полюбляв грати у футбол, а з 7 класу почав займатися тайським боксом.

У вересні 2013 року Сергій вступив до Чигиринського професійно-технічного ліцею №17 на спеціальність: "оператор електронно-обчислювальних та обчислювальних систем; налагоджувальник технологічного устаткування".

Під час навчання він ходив на гурток фотографування та брав активну участь у спортивних змаганнях, був нагороджений дипломом Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України за 3 місце у змаганнях, присвячених Дню Збройних сил Украііни "Ми майбутні захисники Вітчизни".

У червні 2016 року Сергій Анатолійович мав отримати диплом, але він вирішив зробити по-іншому, та 25.02.2016 року був призваний за контрактом Васильківським ОМВК Київської області, а з 15 квітня того ж року проходив службу у Кропивницькому на посаді оператора радіолокаційної станції 548-ї окремої радіолокаційної роти 138-ї радіотехнічної бригади Повітряних Сил України.

Перша ротація Сергія на Схід відбулася у січні 2017 року. 15.01 він отримав наказ про відрядження до Володимира-Волинського, а 19.01 прибув до складу сил та засобів оперативно-тактичного угруповання "Луганськ", де служив старшим навідником протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону 14-ї окремої механізованої бригади.

04.06.2018 року Сергій Анатолійович знову був відряджений на бойове злагодження до Мукачевого, адже невдовзі мав виконувати бойові завдання на Сході країни. Усього туди було доправлено близько двох десятків військовослужбовців з різних частин, а після декількох днів перебування у Мукачевому, половину хлопців підпорядкували одному з батальйонів, який на той час перебував в Ужгороді.

Ще дорогою з Києва до Мукачева Сергій познайомився з одним військовослужбовцем, з яким потім міцно затоваришував, вони обидва ділилися своїми планами на майбутнє, трималися разом, ходили один до одного в гості, коли їх розкидали по різних ротах, домовилися, що Сергій буде хрещеним батьком у доньки побратима. У липні злагодження закінчилося та Сергій Анатолійович вирушив на Донецький напрямок. Спочатку прибув до Добропілля, а потім – на нульові позиції, в район селища Гранітне.

Солдат, стрілець 5-ї роти 2-го батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Він був справжнім другом, який міг вислухати і надати слушну пораду, людиною, яка любила життя та своїх рідних. Захоплювався риболовлею, любив українську музику, мав неабиякий талант викликати посмішку на обличчях інших.

Загинув 10 жовтня близько 9.00 в районі селища Гранітне Донецької області внаслідок підриву на мінно-вибуховому пристрої. Від чисельних осколкових поранень помер дорогою до лікарні.  Похований 12 жовтня у Чигирині. У нього залишились мати та брат.

Алєся Олександрівна Бакланова (позивний Мала) народилась 11.01.1999 року у селі Караван-Солодкий Марківського району Луганської області. Мешкала у Харкові.

Бойова та цілеспрямована дівчина, Алєся чудово розуміла, що таке війна, вона ще у школі очолила волонтерський рух з плетіння маскувальних сіток для фронту. Згодом навчалась у Старобільському коледжі Луганського національного аграрного університету, але у 18 років перевелася на заочну форму навчання та підписала із ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинула 10 жовтня в районі шахти Бутівка внаслідок множинних осколкових поранень, яких вона зазнала під час обстрілу наших позицій з протитанкових гранатометів.

Похована 14 жовтня у рідному селі. У неї залишилися батьки та брат.

Павло Васильович Стоянський (позивний Маріуполь) народився 03.02.1989 року у Маріуполі.

Хлопець був єдиним сином у матері, яка виховувала його без батька. Він закінчив Маріупольське ПТУ за фахом "сантехнік". Строкову не служив, але завжди мріяв стати професійним військовим, дуже захоплювався зброєю, цікавився новітніми технологіями, і завжди хотів, як буде можливість, досхочу посидіти в інтернеті, на "нулі" такої можливості не було. У вільні хвилини досить часто з друзями полюбляв тренуватись у метанні ножів.

Павло був надзвичайно доброю людиною та надійним бойовим товаришем. Побратимам він запам’ятався саме своєю щирістю, ввічливістю та безкорисливістю. Ніколи не жалівся та не скаржився. Допомагав матері і дідусю (той помер в жовтні 2017 року) і шкодував, що не зміг потрапити на його похорон. Водночас він був дуже сором’язливим (збереглося дуже мало його світлин, адже Павло інколи соромився фотографуватись).

13.10.2016 року він підписав із ЗСУ контракт та потрапив до 1-го окремого мотопіхотного батальйону "Волинь", де служив кулеметником у 3-й роті.

Оскільки Павло строкову не проходив, спочатку служба давалася йому дуже тяжко. Але він завжди докладав максимум зусиль, та якщо щось не знав, запитував у побратимів. Коли він вперше розбирав кулемет ПКМ, це була дуже важка робота, Маріуполь руки поздирав до крові, але не відступив та навчився його розбирати та збирати.

11 грудня того ж року батальйон був доправлений для виконання бойових завдань на Схід (спочатку до Новоайдара, а за місяць – до Станиці Луганської, на передові позиції). Там Павло Васильович провоював до листопада 2017 року, після чого вибув на ППД у Володимир-Волинський, де продовжував нести службу та пройшов курси підвищення кваліфікації.

Він з цікавістю сприймав усе нове, з чим доводилось зустрічатись, особливо цікавили його нові види зброї, яку охоче вивчав. Йому сподобався гранатомет РПГ -7В, і коли його взяли на навчальні стрільби, Павло надзвичайно зрадів, в підсумку найкраще відстрілявся, і потім довго просився, щоб старшина закріпив за ним гранатомет, але від свого кулемета також не відмовлявся та додав що не відмовився б і від пістолета.

28.02.2018 року батальйон був реформований та у повному складі підпорядкований до 14-ї ОМБр, а 21 квітня наші воїни знову вирушили в зону війни, до Луганської області.

Старший солдат, стрілець 1-го відділення 2-го взводу 2-ї роти мотопіхотного батальйону "Волинь" (колишній 1-й окремий мотопіхотний батальйон) 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 10 жовтня в районі селища Золоте-4 Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення у черевну порожнину, що завдав снайпер найманців РФ.

Похований 12 жовтня у Маріуполі. У нього залишилася мати.

7

Антон Юрійович Моспан народився 24.12.1991 року в місті Умань Черкаської області.

Закінчив Черкаський професфйний автодорожній ліцей, після чого 2015 року був призваний на строкову, а коли настав час демобілізації, одразу підписав контракт та залишився у своїй частині.

Старший солдат, командир бойової машини-командир відділення 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 15 жовтня вдень в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 19 жовтня у Черкасах. У нього залишилися батьки та брат.

 8

Юліан Анатолійович Циганко (позивний Таклбері) народився 12.12.1975 року у Львові.

Чоловік до війни працював на залізниці, деревообробному цеху та сантехніком. Але вже у травні 2014 року добровольцем прийшов до військомату та записався на фронт.

Він потрапив до лав 3-го батальйону територіальної оборони "Воля", у якому займав спочатку посаду кухаря господарчого відділення, а потім був переведений на командира мотопіхотного відділення. Звільняв місто Щастя, брав участь у боях біля Луганська. У листопаді 2014 року 3-й батальйон "Воля" був підпорядкований до 24-ї ОМБр.

Юліан любив зброю навіть більше, ніж прекрасну стать, що й сам неодноразово визнавав. Через це у нього й з’явився такий позивний, як у схибленого на зброї поліцейського з однієї комедії.

04.06.2015 року він демобілізувався, але невдовзі, 17.08 того ж року підписав із ЗСУ контракт та знову опинився у своєму рідному підрозділі.

Головний сержант, командир відділення 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Юліан Анатолійович пройшов бої за Трьохізбенку та Кримське, а 17.11.2015 в районі села Кряківка Новоайдарського району Луганської області отримав важкі поранення у печинку та кишківник під час нападу ДРГ найманців РФ на наш спостережний пост, де він перебував на бойовому чергуванні.

Від тоді він переніс понад 50 операцій, кому та клінічну смерть. 35 місяців лікувався у Києві та Відні за кошти, зібрані волонтерами, адже сам був інвалідом війни 2-ї групи, сиротою та одинаком.  10 вересня цього року Юліан повернувся з Відня до Головного військового госпіталю Києва, але вже 4 жовтня впав у кому та 16 жовтня о 8.10 помер.

Похований 18 жовтня у Львові, на Личаківському цвинтарі. У нього не залишилось нікого.

 

Андрій Юрійович Бойко народився 19.05.1998 року у місті Лубни Полтавської області.

Закінчив Лубенську загальноосвітню школу №3, навчався в Лубенському фінансово-економічному коледжі Полтавської державної аграрної академії.  У лютому 2017 року підписав контракт зі Збройними Силами України.

Солдат, номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї одного з підрозділів 1-ї окремої танкової бригади, який останнім часом був підпорядкований 28-ї окремій механізованій бригаді.

Загинув 16 жовтня близько 22:00 внаслідок смертельного поранення кулею снайпера найманців РФ в районі міста Мар’їнка Донецької області.

Похований 19 жовтня у Лубнах. У нього залишилася мати.

 10

Павло Пантелейович Білік народився 29.07.1980 року у селі Костичани Новоселицького району Чернівецької області. З вересня 2008 року мешкав у селищі Горишківське Томашпільського району Вінницької області.

1995 року закінчив Драницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. З грудня 1998 року по квітень 2000 року проходив службу в Збройних Силах України. Працював у Державній Службі Охорони у Чернівецькій області та у КП "Томашпільводоканал".

02.10.2017 чоловік підписав із ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 16 жовтня від смертельного поранення кулею снайпера найманців РФ в районі міста Мар’їнка Донецької області.

Похований 19 жовтня у Томашполі. У нього залишилися батьки та донька.

11

Олександр Олександрович Ур народився 23.12.1984 року у селі Есень Ужгородського району Закарпатської області. Останні роки мешкав у Запоріжжі.

До війни працював будівельником, а 17.05.2016-го підписав із ЗСУ контракт та був призваний Ужгородським ОМВК. Брав участь у боях у Широкиному, Авдіївці, біля Горлівки.

Старший солдат, гранатометник 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 23 жовтня на Приморському напрямку Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 25 жовтня у селі Солодководне Запорізької області. У нього залишилися дружина та донька.

 

12 

Дмитро Кузьмович Дарій народився 25.10.1971 року у селі Сергії Путильського району Чернівецької області. Мешкав у селі Суховерхів Кіцманського району.

Брав участь у Революції Гідності, а влітку 2014 року був мобілізований до лав 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, у складі якої брав участь в Антитерористичній операції у період з 14.08.2014 по 01.09.2015 років.

У вересні цього року Дмитро Кузьмович підписав із ЗСУ контракт.

Солдат, навідник 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув у ніч з 27 на 28 жовтня в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 31 жовтня у селі Суховерхів. У нього залишилася мати.

 

 

 

Автор: Администратор
×

Поширюючи у соцмережах,
ви допомогаєте нам!