Відомий харківський рок-гурт «Пошлая Молли» 18 лютого випустив новий альбом. Цей гурт є найбільш популярним серед українських дітей та підлітків. Така собі Nirvana для покоління Instagram. Suspilne.media розібралися, чому молодь фанатіє від цього колективу. Про це інформує НСН.
Спрощена лексика
Одна з головних особливостей творчого стилю «Пошлой Молли» — це слова до пісень. Вони зовсім не схожі на традиційні пісенні вірші, з римами та певним сюжетом чи ідеєю. Ліричний герой гурту постійно перебуває у специфічному стані. Він ковтає слова та видає певний потік свідомості, ніби переборщив з алкоголем чи наркотичними речовинами. Назви брендів та торгових марок, неіснуючі комерційні джингли, сленгові слова-англіцизми перемішуються з рваними описами розпусної поведінки потенційної слухачки «Пошлой Молли». Також Кирило дуже часто іронізує над власним статусом рок-зірки і вживає багато ненормативної лексики.
Проста музика на межі з примітивізмом
Інший важливий секрет успіху гурту — дуже прості та доступні пісні із середню тривалістю 2 хвилини. Виття синтезаторів та перевантажений звук електрогітар, запозичений з панку. Прості гармонії та акорди, ніби створені спеціально для того, аби стрибати на під них на концертах. Аж занадто прості для дорослих, які виросли на Pink Floyd та The Beatles. Це чудове підґрунтя для так званого конфлікту «батьків і дітей». Батьки, які поважають Depeche Mode та Воплі Відоплясова і виступають за «музичний мелодизм», сприймають «Пошлую Молли» як набридливий писк. Слів не розбереш, звук «поганий» та примітивний. Діти в свою чергу «бунтують». В такий спосіб вони демонструють свою дорослість, відриваються від «застарілих» батьків та вимагають власної музики, саундтреку до того світу, в якому вони опинились.
Раніше ми писали: Держкіно заборонило показ фільму з Зеленським у головній ролі
Ефект довіри
Усе, що ми описали вище, створює, як не дивно, ефект довіри у юного слухача. Адже він приблизно так і спілкується зі своїми однолітками, коли переписується в месенджерах або знаходиться подалі від батьків та вчителів, світу дорослих. Дитина сприймає Кирила як «свого хлопця», який побував у багатьох колотнечах, який на вечірках не займає пасивно-сором’язливу позицію, а навпаки знаходиться у вирі подій. Певною мірою енергетика «Пошлой Молли» заряджає молодь, яка дуже часто насправді соромиться спілкуватися чи ділитися своїми емоціями/почуттями просто так. Дуже легко, випивши трохи алкоголю та послухавши декілька пісень гурту, відчути себе розкутим, здатним на відверті вчинки чи слова.
Непереможний капіталізм
Щоб пояснити феномен успіху «Пошлой Молли», можна вдатися до більш серйозного культурного аналізу. Уся «сучасна культура» наскрізь просякнута духом капіталізму. Тому аргументи проти «Пошлой Молли» в дусі «це продюсерський проєкт, щоб заробити грошей на дітях» видаються просто смішними. Будь-яка наша дія в культурному полі вже оцінена капіталом, просто комусь вдається заробляти на творчості, а комусь ні.
Якщо ми говоримо про сучасну музику, вона вся без виключень служить (чудовиську) Капіталізму — і «чесної музики» та «щирої творчості» вже не лишилось. Все це вже було в 1990-х, ми це бачили на прикладі гурту Nirvana, чий фронтмен віддав не тільки свій голос, а і своє життя за так зване покоління MTV — спустошене покоління, яке прийшло вже після історії. Подумайте про нове покоління. Про тих, хто народився після 2000-го року. Кожен їх крок заздалегідь прорахований, відстежений, проданий та куплений маркетологами ще до того, як він реально відбувся. В часи пост-історії, постправди неможлива справжня інновація та щирість. Все, що лишається (за версією Курта Кобейна та «Пошлой Молли») — отримати максимум насолоди від життя. Це, власне, і лишиться головним пунктом підліткової програми, якщо дорослі не знайдуть з ними спільну мову і не нададуть фундамент певних цінностей.
Ефект Апокаліпсису
Важливий відтінок музики «Пошлой Молли». Вона звучить так, ніби до кінця світу лишився один день: нервово, голосно, нестримано. І, здається, саме так почувається молоде покоління. Як для них виглядає світ дорослих? Постійна напруга, допізна на роботі, скупі розмови ввечері, кредити, телевізор та зморшки і стрес від новин. Дорослі намагаються втримати цей світ на своїх плечах і думають, що в такий спосіб вони захищають дітей від його негативних проявів. А діти більш за все на світі ненавидять, коли від них щось замовчують. Коли батько мовчить перед телевізором і вимагає гарних оцінок та успіхів у навчанні замість того, аби чесно розказати про свої проблеми та залучити дитину у «реальний» світ. Про який вона де в чому знає більше за батьків. До того ж, час прискорився, завдяки інтернету весь світ перетворився на глобальне село. І поки дорослий напружено вирішує, як же поставитись до тієї чи іншої проблеми чи йде до психолога, дитина робить на цю тему мем — і в такий спосіб хоч трохи зменшує напруження.
Як все це стосується музики «Пошлой Молли»
Послухайте хоча б пісню «Мишка». І текст пісні, і кліп переносять слухача в популярну культуру 2000-х, в нездоровий культ сексуального тіла та зірок на кшталт Брітні Спірс, за кожним кроком яких слідкував весь світ і читав про їхні витівки «жовті новини». Це дивним чином дуже добре римується з «поколінням Instagram». Майже в кожної дитини є там аккаунт — і вона дуже добре знає і про тягар уваги незнайомців (підписників), і про «зіркову конкуренцію» (коли в тебе мало лайків та підписників, а в твоєї подруги їх тисячі). А приспів пісні «Мишка» — це повернення до раннього дитинства, до символу дитячої іграшки, ведмедика, який в ті часи надавав відчуття захищенності та спокою. Яких зараз так бракує сучасним дітям. Але замість того, аби пояснити їм про дофамінову голку залежності від соцмереж, допомогти із захопленнями та хоббі, дорослі часто тільки збільшують розрив поколінь суворими розмовами, нотаціями та заборонами. Заборонити щось людині, яка народилась з планшетом в руках, це взагалі нонсенс.
