Купити квартиру в Дніпрі

Без категорії

Син Віктора Павлика припиняє боротьбу з раком: «Протримаюсь в живих, скільки зможу»

Син Віктора Павлика припиняє боротьбу з раком: «Протримаюсь в живих, скільки зможу»

Молодший син відомого українського співака Віктора Павлика Пало Павлик розповів про стан свого здоров’я і повідомив, що більше не буде боротися з раком, який руйнує його організм. Про це НСН повідомляє з посиланням на пост юнака у Фейсбуці.

Як стало відомо НСН , у 21-річного юнака саркома кісткової тканини. Павло Павлик захворів ще у 2018 році. Після проведеного лікування увійшов у ремісію, але, на жаль, хвороба повернулася. Стався рецидив. Хлопець написав вночі 21 червня, що припиняє хіміотерапію, адже вона вже не допоможе. Він заявив, що житиме стільки, скільки протримається…

Син Віктора Павлика припиняє боротьбу з раком: «Протримаюсь в живих, скільки зможу»

Пост Павла Павлика прокоментували більше тисячі людей. Підписники бажають юнаку одужання і закликають не припиняти боротьбу і не опускати рук.

Син Віктора Павлика припиняє боротьбу з раком: «Протримаюсь в живих, скільки зможу»

Нижче ми наводимо пост хлопця без купюр.

«Привіт всім, хто читає цей текст. Я вирішив написати його, оскільки мені дуже хочеться виговоритися. І хоча я дуже рідко виставляю якісь пости, я хочу поділитися цією інформацією і моїми думками. У серпні 2018, майже два роки тому я потрапив у лікарню через те, що мої ноги почали німіти і втрачати свою силу. Я майже перестав ходити. На знімках МРТ було видно, що якесь новоутворення перетискає спинний мозок, що і стало причиною моєї госпіталізації.

Потрібно було терміново робити операцію, на що я погодився без найменших вагань. Хірургам вдалося вирізати це новоутворення і повернути мені можливість ходити, навіть не дивлячись на те, що я втратив під час цієї операції майже половину крові мого тіла. А причину цієї історії відправили на гістологію…

Результат сильно вразив мене і мою сім’ю: новоутворення виявилося нічим іншим, як злоякісною пухлиною, саркомою, більш відомої як рак кісток. З тих пір, вже півтора року я борюся з одним з найнебезпечніших і смертельних захворювань у світі. За цей час я пройшов 18 курсів хіміотерапії і курс променевої терапії. Кожен раз, перевіряючи кожні кілька місяців свій організм за допомогою МРТ і КТ, я вірив що ця зараза помре від постійного лікування хімікатами, які пошкоджують крім хворих клітин ще й здорові, і залишить мій організм у спокої. Однак цього так і не сталося…

Місяць тому моя ліва рука почала постійно боліти в лікті, день і ніч, а пальці цієї руки почали слабшати і втрачати здатність тримати і маніпулювати речами. Три тижні тому мені довелося повернуться до пересування за допомогою милиці, з якою я ходив деякий час після операції. Два тижні тому я вже не міг пересуватися, не тримаючись за стіну або меблі. А тиждень тому, в черговий раз перевіривши організм з допомогою КТ і МРТ, я почав втрачати і без того слабку надію в моїй голові.

Сьогодні я вже не можу пересуватися без коляски, а друкую цей текст однією рукою, оскільки друга рука продовжує втрачати свою функціональність. Я закінчив своє лікування хіміопрепаратами, але не тому що воно більше не потрібно, а тому що воно більше не допоможе. Нам не вдалося зупинити розвиток моєї хвороби, вона продовжує активно вражати мій організм, руйнуючи його зсередини. А значить мені залишилося тільки протриматися в живих скільки зможу.

Я ставлюся до цього на диво спокійно, зайві емоції, страх і депресія тільки негативно на мене вплинуть, хоча незвіданість перед майбутнім не може не лякати. Я набагато більше переживаю за тих, хто мене оточує і піклується про мене: батьків і близьких друзів, адже без їхньої допомоги я взагалі не впораюся навіть з найпростішими моїми потребами.

Вчора, переглядаючи зі своїм другом альбоми з фотографіями мого класу за 4, 9 та 11 рік навчання, я сповнився емоціями. Я згадав, як всі ці роки ми разом росли і вчилися, як проводили разом час. Були як позитивні, так і негативні моменти, однак шкільний час був для мене найкращим у моєму житті. Ці спогади навіть викликали в мені сльози. Я щиро люблю всіх своїх однокласників і мені шкода, що то час минув, адже ми всі вирушили у доросле життя, розбігшись по світу.

Після школи я поступив в Академію Служби безпеки України, оскільки з дитинства мене тягнуло на військову службу. Мені навіть двічі вдалося стати учасником військового параду на День Незалежності України. Відучившись і відслуживши там два роки, я потрапив у лікарню, і з цього моменту почалася описана вище історія. Після цього мені вдалося зустрітися з деякими з моїх однокласників, з якими я згадав шкільні роки, що природно принесло мені багато позитивних емоцій. Спасибі їм за це. Я не знаю якого насправді думки про мене мої однокласники і однокурсники, і як часто про мене взагалі згадують, але я щиро хочу побажати вам усім успішного життя, в якому ви ніколи не зіштовхнетеся з тими труднощами, які зараз переживаю я. Я хочу, щоб ви всі були щасливі і гідно прожили життя, виконавши всі свої мрії. Також хотілося б, щоб ви всі побачили цей пост, але на жаль мало хто підписаний на мене. Мені дуже хотілося виговоритися, і я радий, що нарешті це зробив. Спасибі всім, хто дочитав цей текст до кінця, це дуже важливо для мене. Будьте щасливі, цінуйте особливі моменти в житті, адже вони так швидко минають, і пам’ятайте: багатство не в грошах і майні, воно у людях, що оточують вас, в емоціях, які вони викликають, і у спогадах, які вони залишають».

Син Віктора Павлика припиняє боротьбу з раком: «Протримаюсь в живих, скільки зможу»

Син Віктора Павлика припиняє боротьбу з раком: «Протримаюсь в живих, скільки зможу»

To Top
Ще новини ⬇
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×