З чим раніше асоціювалася Україна в іноземців? Здебільшого їх пізнання були пов’язані зі стереотипами – низькою температурою і хурделицями взимку, салом, що начебто є повсякденною головною стравою, байками про відьм та русалок. А ще на одній паралелі стояло Київське «Динамо» = Україна.

Та згодом, дякуючи археологу Борису Мозолевському, який 21 червня в 1971 року, о 14 годині 30 хвилин, поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, в кургані Товста Могила знайшов Золоту Пектораль – нагрудну прикрасу скіфського царя IV століття до н.е., про неї голосно заговорили мешканці Європи, Японії, Канади, США. Головна археологічна знахідка ХХ століття стала одним із символів Української держави.

1

Здається, це було зовсім недавно, але вже минуло 25 років з того часу, як Борис Миколайович злетів білим птахом над улюбленими степами, щополонили його душу раз і назавжди.

Не зважаючи на час, людина живе на світі доти, доки її пам’ятають, тому погожого жовтневого дняу актовій залі Нікопольського економічного університету на вечір пам’яті «Які проходять люди неповторні»,присвячений видатному археологу світового значення, геніальному поету України – Скіфії, зібралися школярі, студенти, вчителі, небайдужі мешканці міста, учні і  співробітники Бориса Мозолевського, а також кореспондент Nikopolnews.

4

Для Мозолевського Нікополь до останнього земного дня залишався сонячним щасливим спогадом, живою мрією, тож і дві години зустрічі були аналогічними – цікавими, змістовними, а головне – щирими.

Спочатку гості в холі з цікавістю розглядали дитячі конкурсні роботи міського відкритого літературно-художнього конкурсу «Край п’яти Січей» по темі  «Нікопольщина – серце Скіфії», ілюстрації юних художників школи мистецтв до книги Сергія Кустова «Маленький Скіф», виставку графічних робіт «Велика Скіфія» Сергія  Торопа, слухали гру та спів відомого ансамблю бандуристок «Квітана» (НШМ). Згодом в залі їхньою увагою заволоділи автори проекту і ведучі вечора – кандидат філософських наук Антоніна Косих та народний артист України, письменник зі Львова Сергій Кустов.

2

3

Пектораль принесла Борису Мозолевському всесвітнє визнання, тож не дивно, що більш молоде покоління сприймає його, як археолога, але насамперед він був поетом, що вибрав тернистий шлях служіння рідній стороні. Поетом, який оспівував природу, історичні події, присвячував свої твори найдорожчій людині у світі – матері. Та щоб не народжувалося на папері, кожен написаний ним рядок свідчив про безмежну любов до України.

Так, він мав три таланти. Перший – поета, другий – археолога, а третій – зігрівати серцем людей. Із тремтінням в голосі про Бориса Миколайовича згадували завідувач відділу давньої, середньовічної та нової історії краю Нікопольського краєзнавчого музею Марина Костенко,водій Сергій  Грицуля, який неодноразово приймав участь у експедиціях, гостііз Грушівки – подружжя Анатолій Іванович і Олександра Василівна Свитка, шанувальниця різнобічного таланту Мозолевського – Олена Касьянова, його учень – історик, археолог, член Національної спілки краєзнавців України Василь Шатунов, людина, що робила натуралістичні малюнки знахідок та влаштовувала добробут у таборі – викладач  Нікопольської  міської школи мистецтв №1Тетяна Дробот, педагог Ніна Кальчицька.

5

Програма  вечора була насиченою: лунали віші Бориса Миколайовича у виконанні Сергія Кустова, студентів університету Олександри Костюкової, Владислава Біланика і Олени-Вікторії Касьянової; присутні у залі почули запис голосу поета-археолога; ведучою було озвучено два листа – «Мешканцям славного козацького міста Нікополя» від дружини Віри Данилівни Мозолевської та лист-відповідь від нікопольської громади; відбулася презентація книги «Маленький Скіф», присвяченої пам’яті Б. Мозолевського і вручення примірників дітям-ілюстраторам, а також активним учасникам зустрічі; від імені всіх батьків маленьких художників щиродякувала та дарувала квіти львівському гостюЛілія Ткаченко. Останнім акордом Дня пам’яті стало виконання присутніми улюбленої пісні  Бориса Миколайовича Мозолевського «Ой, чий то кінь стоїть».

Хочеться вірити, що відтепер, проїжджаючи степовою дорогою повз скіфські могили, ви не ковзнете по ним байдужим оком… А щось згадається, защемить…

PS: І, як завжди, все найцікавіше у відеоролику.

Поделившись в соц-сетях,
вы помогаете нам!

Автор: Администратор

Наверх