У багатьох містах СРСР не було води – не лише гарячої, а й холодної. У селищах ситуація була ще гірше. Які були гігієнічні звички і як люди слідкували за чистотою?
З особистою гігієною громадян в СРСР все було дуже погано. Побут радянської людини загалом був організований дуже бідно. Про це розповідає НСН.
Сучасна людина слідкує за особистою гігієною і чистотою. Тим більше для цього є всі умови – антисептики, миючі засоби, гаряча вода, різноманіття засобів гігієни, окрема ванна кімната, одноразова посуда та інше. Які жахливі гігєнічні звички були в СРСР?
Склянка гранована. Загальна.
Автомати з газировкою та різними сиропами до неї були символом радянської епохи. Їх можна було зустріти у людних місцях. Найчастіше це були вокзали, кінотеатри та інші місця. У жарку погоду до них вишиковувалась неабияка черга з бажаючих вгамувати спрагу. На відміну від сучасних аналогів, склянка в автоматі з газованою водою була одна, максимум дві.
Такі автомати почали з’являтися у Союзі з 1932 року. У повоєнні роки їх установка стала масовою. Газировка без сиропу за 1 копійку, з сиропом утричі дорожче. Смак сиропу можна було вибрати самостійно. Найпопулярнішими були: барбарис, груша, крем-сода, дзвіночок.
Склянка, звичайно ж, милася, точніше буде сказати, споліскувалася прохолодною водою. Після використання її ставили, перевернувши, в спеціальне обрешічене гніздо. Потім система обдавала склянку потоком води як зсередини, так і зовні. Але це була зовсім не дезінфекція, а так, засіб змити смак попереднього напою. Часто на склянці залишалися відбитки помади. Це свідчило, що склянка дуже затребувана і, практично не помита.
Періодично автоматам влаштовували санітарний день, тоді й мили склянки гарячою водою і засобом для чищення. Але такі «заходи» проводилися не щогодини і навіть не щодня.
Багаторазовий шприц та небезпеки, пов’язані з ним
У СРСР до 90-х використовувалися багаторазові шприци. Зроблені з металу та скла, вони мали кип’ятитися і використовуватися повторно. Враховуючи, що при високих температурах скло стає крихким, то вони часто розбивалися і виходили з ладу. Та й користуватися такими медичними інструментами було незручно та загрожувало опіками.
Але і це півбіди, далеко не всі віруси та бактерії гинуть за високої температури, До того ж, сам процес стерилізації вкрай складний і вимагає від медичного персоналу великої відповідальності. Останнє, зі зрозумілих причин, цілком могло бути найслабшою ланкою в ланцюжку, що забезпечує безпеку пацієнта.
Громадська лазня
Ще одним радянським феноменом була громадська лазня .Незважаючи на те, що колективні парні є і в інших країнах, тільки в СРСР вони використовувалися для миття. Загальні тазики, ковшики, дякувати, що хоч віники продавали індивідуальні. Хоча подейкували, що банщиці їх збирали, висушували і з успіхом продавали повторно.
Це зараз у басейни, аквапарки та душові кабіни поза домом ніхто і не подумає увійти без гумового взуття. Тоді прийти в лазню босоніж – було нормою. Залізні тазики, в яких милися всі поспіль, звичайно, теж чистилися, але без фанатизму.
Достатньо було того, що найчастіше вони поділялися виходячи з частин тіла. Впевненість у тому, що у тазі, в якому миєш голову, до цього не полоскали ноги – вже добре. Нерідко було, що на всю сім’ю використовувалася одна мочалка.А жінки сідали на лавки просто так, не підстилаючи простирадло або рушник.
Догляд за зубами
Не прийнято було в СРСР належним чином доглядати і за зубами. Низький рівень стоматології, відсутність знеболювальних препаратів, низька якість засобів для чищення та високий вміст вуглеводів у їжі – ось і причина того, чому до 30-40 років у більшості випадали зуби.
Чистота – запорука здоров’я
Сучасники, почувши у старих фільмах фразу «Йому виділили квартиру з ванною», можуть розгубитися: мало того, що квартири «видають», так ще й наявність ванни є чимось особливим.
Але так воно і було. До 60-х років ванна кімната, а тим більше гаряча вода в ній були предметом розкоші. Мало кому щастило жити в таких панських умовах. У лазню ходили раз на тиждень і це вважалося нормою. Так звані лазневі дні були також у гуртожитках.
У комуналках, в яких жила тоді переважна частина країни, зовсім не передбачалося наявність ванних кімнат. Особливо якщо вони були побудовані за принципом бараку. Якщо додати сюди скупченість і спільну кухню, то краще навіть не уявляти, чим і як пахли співгромадяни.
Після того як масово почали будувати хрущовки, з квартир стали зникати і туалети. Цілком нормальним було те, що мешканцям багатоквартирних будинків доводилося виходити за потребою до загального для всього будинку туалету. У таких умовах і прання (ручне, звичайно ж) було чимось вкрай складним та трудомістким.
Але гігієна громадян мало турбувала державу, хоча ні, замовні плакати про «мий руки перед їжею» розвішуватися не забували. Але з підведенням гарячої води до квартири ніхто не поспішав.
Гігієна в мистецтві
У радянських фільмах, де браві, фізично розвинені хлопці, які працюють на важкій фізичній роботі, відразу після неї, опиняються в білосніжних майках, а у дівчат завжди чисте та покладене волосся, ні в кого не викликали запитань. Громадяни розуміли, чим насправді пахне «тракторист Вася» після 12-ти годинного робочого дня. І що «доярка Анечка» виглядає і пахне йому під стать.
Все, що потрібно знати про Радянський Союз і пріоритети в ньому, так це те, що туалетний папір у країні з’явився через 7 років після польоту першої людини до космосу. Не кажучи вже про жіночі засоби гігієни. Їх зовсім не поспішали випускати, а цю тему і вважали ганебною і незручною. Мовляв, справжня комсомолка та радянська жінка мають думати про щось більш високе, а не про власну фізіологію.
З усього вищесказаного, можна зробити висновок у тому, що підхід до гігієні у Союзі був дуже специфічним. Справедливо вважаючи, що немає кращого способу убезпечити громадян, ніж підвищити їхній імунітет, у країні багато робилося саме в цьому напрямку.
Читайте нас у google-новинах
