Сторонні спостерігачі здивуються, якщо почують, що деякі угорці оплакують втрачену імперію. Але прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан робить це більше за всіх. Про це на сторінках Washington Post пише віце-президент з питань Європи, Євразії й Арктики Центру стратегічних й міжнародних досліджень у Вашингтоні Хізер Конлі, передає УНІАН, інформує НСН.
В середу Орбан відкрив “Меморіал національної єдності”, який включає назви 12 тисяч історичних муніципалітетів, “відірваних від їхньої батьківщини” Тріанонським договором. Цей документ формально завершив історію Австро-угорської імперії й Королівства Угорщина 100 років тому.
Церемонія вшанування цієї історії – навряд чи останній випадок, коли Орбан маніпулює минулим заради особистих політичних цілей і збереження влади.
В результаті Першої світової війни Союзники, здобувши перемогу, жорстко покарали Центральні держави. Історики зазвичай зосереджують увагу на тяжких умовах, які Версальська угода встановила для Німеччини. Але Королівство Угорщина, яка була однією зі складових австро-угорської “подвійної монархії”, постраждала, можливо, навіть більше. Згідно з формалізованою 4 червня 1920 року Тріанонською угодою, Угорщина втратила 72% своєї довоєнної території й 64% населення. Втрата імперії лишається відчутною навіть сьогодні. Досить лише зайти в кабінети угорських чиновників. Досить часто на стінах вони вішають мапи Угорщини до Тріанонської угоди, які включають “втрачені” землі: частини сучасної України, Словаччини, Румунії чи Сербії. Орбан проявив неабияку майстерність в мобілізації цієї націоналістичної ностальгії.
Впродовж останніх років уряд Орбана скоротив вшанування пам’яті угорців, які уособлюють демократичні цінності. Натомість він просував створенню меморіалів угорським лідерам, які були союзниками Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні під час Другої світової війни. Особливо яскравим випадком було те, як Орбан реабілітував Міклоша Горті, угорського фашиста й антисеміта, який був диктатором країни в 1930-х роках. Це було зроблено тому, що в часи правління Горті Тріанонська угода була порушена. Угорщина анексувала Трансильванію в 1940 році. В 1945 році, після повалення режиму Горті, регіон повернувся під владу Румунії, якій він належав у міжвоєнний період.
Повернувшись до влади в 2010 році, Орбан просунув закон, який дозволяє іноземцям угорського походження і “знанням” угорської мови отримати паспорти Угорщини. До 2015 року близько 700 тисяч людей отримали ці документи. В 2013 році Орбан закликав етнічних угорців Європи “об’єднуватися”, щоб зробити батьківщину “сильною нацією”. В 2014 році під час його щорічної літньої промови в Румунії (в якій досі живе приблизно 1,5 мільйони етнічних угорців), Орбан визнав, що завдячує електоральним успіхом, який він здобув того року, етнічним угорцям за кордоном, яким дозволили голосувати. В цій же промові він оголосив про свій намір перетворити Угорщину на “неліберальну державу”.
Впродовж останнього десятиліття Будапешт купував ЗМІ й видавництва, щоб працювати з угорськими етнічними громадами. Уряд фінансував спортивні клуби, школи й церкви у громадах, які живуть поблизу угорського кордону. В результаті деякі угорські громади фактично від’єдналися від країн, в яких вони живуть, покладаючись повністю на ЗМІ й культурні інститути, імпортовані з Угорщини. Політичні підходи Орбана в цьому напрямі дуже нагадують тактики Росії щодо так званого “близького зарубіжжя”.
Звісно, Орбан не може відновити Угорщину в тому вигляді, який вона мала до Тріанонської угоди. Він не може анексувати частини Румунії, Словаччини чи України. Але його зусилля прив’язують ці “втрачені землі” до Угорщини й дестабілізують регіон, ускладнюючи зовнішньополітичні цілі США.
Особлива увага Будапешту до етнічної меншини в Україні стала перешкодою для будь-яких зустрічей на найвищому рівні між НАТО і українськими чиновниками впродовж останніх двох років. Напруга у відносинах з Румунією, яка теж входить в НАТО, досягла особливо високого рівня зараз. Чим більше Будапешт просуває свою тупоголову етнічну активність й символи в Трансильванії, тим більше румунська влада відчуває необхідність звернутися до свого націоналізму, посилюючи настрої, націлені проти Угорщини. Це створює зловісну спіраль, яка лише посилює в регіоні етнічний націоналізм і політику, засновану на образах.
Орбан використовує Тріанонську угоду опортуністично. Як він сам визнав, етнічні угорці за межами Угорщини дають йому потрібну кількість голосів на виборах, щоб влада лишалася в його руках. Цей фактор стане ще більш важливим, зважаючи на те, що його партія втрачає контроль у більшості угорських міст. Однак, його цинічні спроби отримати вигоду від відчуття історичної образи тепер загрожує розпалити той самий тип нищівного націоналізму, який призвів до початку Першої світової війни й втрати угорських імперських привілеїв.
